Весь цей час вона та рідні бранця робили все можливе і неможливе для визволення близьких. Акції, пікети, зустрічі на найвищому рівні в Україні та за її кордоном, на жаль, очікуваного результату так і не дали. Минулої п’ятниці родини Сергія Глондара та інших полонених знову зібрались, аби нагадати державі, що їхнє питання залишилось невирішеним. Цього разу не було ходи, повітряних куль, ліхтариків, плакатів. Лише молитва та заклик підтримки у справі звільнення наших хлопців.

– Сергій Глондар та його побратим Олександр Коріньков були першими в списках на обмін 27 грудня минулого року, але досі не вдома. Дворічна донька Сергія чекає, що її обійме тато. Його приїзд для неї був би найкращим подарунком на Новий рік, — кажуть рідні полоненого. — Проте цього разу дива не сталось. Перед самим обміном нас та рідних Олександра Корінькова викликали до адміністрації і повідомили, що чоловіків не буде. Відповідей, чому так сталось, й досі немає, але ми руки не опускатимемо. Сподіваємось на другий етап обміну, про який вже заговорили високопосадовці, та віримо, що Президент України виконає свою обіцянку.

Зазначимо, що 16 лютого 2015 року Сергій Глондар із бійцями супроводжували колону українських військових під час виходу з Дебальцевського котла. Проте потрапили у засідку терористів. Багатьох розстріляли. У полон тоді потрапило 9 воїнів. У неволі залишилось двоє — Сергій Глондар та його товариш Саша Коріньков. Матері Сергія подзвонили з невідомого номера і повідомили цю трагічну звістку. Якраз тоді кохана дружина Катя дізналась, що вдруге вагітна. Із серпня 2016 року вона не чула голосу чоловіка. А він ні разу не бачив свою донечку Аню. Старша донька Маша боїться залишатися сама. Кожного вечора питає у Катерини Глондар: «А ти не підеш від мене, як тато?»

Спочатку Сергій з хлопцями сидів у приміщенні СБУ в Донецьку. Потім усіх полонених перевезли до Макіївської виправної колонії. У листопаді було 1000 днів, як чоловік нашої землячки у полоні.

Віримо, що невдовзі він таки побачить свою родину.

Віталіна Володимирова