Він одразу заявив, що дитина не його, а я остання повія, бо нагуляла. Здавалося, що не переживу такого, але підтримала сестра. Вона вмовила зберегти дитину і усяко опікувалась мною усю вагітність. Спочатку я лиш раділа такій турботі, бо сестричка годила кожній моїй забаганці. Мені навіть інколи було незручно, що вона бігає біля мене, але та пояснювала, що їй приємно турбуватися за дитя в утробі, бо це й її кровиночка. Олена часто сідала біля мене і гладила животика, розмовляла з малюком: «Ти моя радість!», «Я нікому не дозволю тебе ображати!», «Моє ріднесеньке!» Увесь час «моє», «моя». Одразу не надавала цьому значення. Перший конфлікт виник, коли почали обирати ім’я дитині. Мені на УЗД сказали, що буде хлопчик, і вирішила, що він буде Дмитриком, на честь його батька, якого я кохала. Але сестра була категорично проти, казала, що біологічний тато дитини — сволота, бо відмовився від нього, і заявила, що хлопчика назве Богданчиком. «Ця дитина мені Богом дана», — заявила Олена. І тут мене понесло: чому це її дитина, чому тітка буде вирішувати, як буде звати племінника?.. Сестра ще більше обурилась, наче вона все для цієї дитини робить, уже й колиску та одяг малюку купила, а я вилежуюсь на дивані пузом доверху…
Я тоді не витримала і втекла жити до подруги. То сестра заявила в поліцію. Мене вже тоді служба у справах дітей взяла «на замітку» за сприяння рідної сестрички. Я змушена була повернутись додому. Мене вже зачиняли в кімнаті, двері відчинялися, лиш коли їсти приносили. І так до пологів.
Якщо усі народжували з чоловіками, то я — з сестрою. Це вона першою взяла дитину на руки, перерізала пуповину… Я була безсила їй протистояти. Вдома вона навіть наполягала, щоб я не годувала сина грудьми, хоча мамине молоко — найкраще для дитини. Та навіть це не стало для сестри аргументом, і вона почала підгодовувати сина сумішами з пляшечки, аж поки той зовсім не відмовився від грудей. Олена всім розказувала, що це у мене молоко гірке. Скільки я виплакала, але мене ніхто не пожалів, бо всі бачили ситуацію очима Олени. Навіть мама казала: «Тобі гріх жалітися, бо тобі сестра няньчить сина, а ти ні на що не здатна»…
Через два місяці після пологів я пішла на плановий огляд до лікаря. В реєстратурі переплутали карточки і дали медичну картку моєї сестри. Як я її полистала – шок. Усі аналізи та обстеження свідчили, шо Олена бездітна. Аж тоді я зрозуміла справжні мотиви моєї «любої сестрички». Вона зрозуміла, що їй дешевше вкрасти мою дитину, ніж заплатити гроші за ЕКО чи сурогатне материнство. Пізніше з’ясувалося, що це вона змусила мого коханого відмовитись від дитини. Налякала його тюрмою, пригрозила, що усім скаже, що Діма мене згвалтував і його посадять…
Я у відчаї! Найрідніша людина встромила мені ножа у спину і вирвала серце — мого синочка. Зараз вона мене навіть до колиски не підпускає, вдарила по голові. Як же мені з нею боротися? Як повернути свого сина? Можливо, цього листа прочитає мій коханий Дмитро і повернеться.
Ваша читачка з Вінниці Оксана
