Чоловік мій у армії прослужив 27 років і помер у 1993 році. Всі діти повиростали та вилетіли з батьківського гнізда, у кожного своя сім’я.

Я живу одиноко, вік – 88 років, ветеран війни та праці. Пропрацювала 40 років учителем у місцевій школі. Здоров’я маю погане, живу на одних ліках. На правому оці зроблена невдало операція, лівим оком бачу 10%, хребцеві грижі, закупорка вен та сердечний кашель, одним словом – цілий букет.

Великого лиха завдали мені вибухи. На хаті зірвало 5 листків шиферу, на горищі пошкоджений лежак, на веранді вибито два вікна, а всередині з двох боків зірваний пластик на стелі. У хаті полопали стіни, стеля ледь тримається… На хліві зірвало шифер, у гаражі вибите вікно. У погребі пошкоджені двері.

Прийшла комісія, все сфотографувала та описала. Через тиждень на веранді поставили 3 пластикових вікна. Зверталась за допомогою, щоб зробили ремонт, але мене обійшли стороною, хоча обіцяли все зробити. Правда, дали 1 мішок цементу і 7 листків шиферу, а на хлів 3 листки не дали, бо не вистачило. Вихідними приїжджають діти та внуки – от самі й все перекрили, склеїли та відремонтували, хоч і чекали працівників. Правда, Новий рік зустріли уже у «відремонтованій» хаті.

Обіцяють, але нічого не роблять. За свої кошти купувала підвіконня на веранду, шпалери, клей, піну, хоча обіцяли все повернути, але не сказали, у якому столітті. От така повага до ветерана війни й до пенсіонерки.

З повагою,
Мальвіна Василівна, читачка