Вінничани допомогли зібрати кошти на позашляховик для бійців “Червоної калини”
У цієї тендітної жіночки стільки енергії та сили, що їй може позаздрити титулований борець сумо. Хоча, до війни вона про це і не здогадувалась. Жили з чоловіком, як всі вінничани. Ходила на роботу в тридцятий дитсадок, де працює музкерівником…
По мобілізації чоловік призвався у штурмову бригаду “Червона калина” НГУ. Вже в тренувальному таборі хлопці з його підрозділу зрозуміли, що казенна амуніція для мобільного бою не дуже підходить. Шоломи з вухами перекривають слух. Броніки-розпашонки сковують рухи…
Про автомобілі, взагалі, мова не йде. Як повідомляли військові, бракує тепловізорів, безпілотників. А вони ж очі і безпека. Побратими доукомплектовувались власним коштом.
Однак, на автівку та інше дороге обладнання грошей не вистачило. І тоді Оля зрозуміла, що життя її чоловіка та його побратимів і у її руках. Спочатку кинулась по родичах та знайомих – просила донатити. Свої скромні збереження першою кинула в банку.
Обмежувала себе та дітей у всьому: хлопцям потрібна автівка. Не обминула Ольга Олександрівна і нашу редакцію. Ми охоче розмістили звернення бійців та розрахункові координати для допомоги на збір легковика.
Кошти помаленько капали.
Тим часом жінка разом із родичами побратимів чоловіка виходила на людні вулиці з “капелюхом-банкою” і креативними пропозиціями з проханням про донати. І перехожі не залишались байдужими.
За кілька тижнів пані Ольга повідомила, що необхідні кошти зібрані. Крайній внесок зробили друзі її старшої доньки та зятя – вінницький офіс letyshops.
– Відремонтований позашляховик Міцубісі з новою гумою вже на фронті. Автівку пригнали з Литви. Допомагала ГО “Єдина спільна справа”. В якісний ремонт на СТО у Вінниці вклали ще 24000 грн. Кінцеву доводку машини зробили друзі чоловіка безкоштовно. За доставку позашляховика на місце з нас взяли 21000 гривень. Камери нічного бачення, які встановили бійці на авто, робить безкоштовно вінницький майстер. Йому заплатили лише за комплектуючі.
– Я тепер можу з полегшенням видихнути і виспатись, – каже Ольга Ільїна. І додає:
– Чую не раз, навіть від знайомих, що ми не виграємо цю війну, що виб’ють всіх наших чоловіків. А ми для чого, щоб сіяти паніку і шукати зраду? Перемогти зможемо тільки разом, коли кожен своєю посильною допомогою підтримає наших захисників.
Хіба я колись уявляла собі, що зможу переконати людей скинутись на великий позашляховик вартістю понад 300000 гривень?
Наша допомога ніколи не буде зайвою. Бо армія велика, фронт довжелезний, грошей в бюджеті недостатньо, техніки не вистачає у всіх підрозділах.
Тому, крім молитви за наших захисників, маємо ще подбати про їхню безпеку. Хто чим може. Як казала одна відома українка: “З’їжте сьогодні не два шматки торту, а один. А гроші за другий віддайте на армію. Після перемоги їстимете по три. Але для цього потрібно здолати ворога і вберегти життя наших чоловіків, синів та дочок, батьків та братів і сестер”.
Анатолій Жучинський
