Тобто саме він мав навчати і мотивувати студентську молодь захищати Україну.

Але вийшло навпаки.

Сергій Вікторович — кадровий військовий. Він служив у ЗСУ. Підполковник в запасі. Отримує порівняно гарну пенсію та ще ось викладає у вузі. Але патріотом України чомусь впродовж життя не став.

Чекав путіна. Переконував усіх, що нам не варто виступати проти росії, бо ж ми «браття». Треба повернутись в СРСР…

Підполковник не просто це казав. Він зареєструвався у забороненій в Україні соцмережі «Однокласники». Відкрив там сторінку і назвав себе «Віктор Кк». І вже там її читачів переконував, що російська агресія — це «добро» для України, а не зло.

А мав би Віктор Степанович як патріот і викладач військово-патріотичного виховання відомого вузу, офіцер у відставці ЗСУ засуджувати агресію, показувати власний приклад у захисті країни.

Ось що повідомляють оперативники:

— Встановлено, що Како..ін С.В. умисно, цілеспрямовано, переслідуючи ідеологічні мотиви, достовірно знаючи про публічно комунікативний характер соціальної мережі, публікував та схвалював, поширював матеріали антиукраїнського спрямування. У них містилося виправдовування та визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України.

Як відомо, війни виграють священники та учителі. Ми вже вочевидь бачимо, як ворог зумів донедавна найбільшу церкву в Україні так нашпигувати своєю агентурою в рясах, так повернути голови віруючих та задурманити їх, що інтересів незалежної України, її мови та культури там вже ніхто не захищає, патріотів не виховує. А ось «кротів» спецслужб окупанта точно приховує.

А що ж у нас із учительсько-викладацьким складом?

Ми вже писали про страшний випадок із учителем із Бердянська, який, будучи таким же викладачем військово-патріотичного виховання та ще й ведучи гурток такого виховання, за додаткові кошти бюджету України готував начебто патріотичну молодь. Та коли прийшли окупанти, він швидко переметнувся на їхній бік і вже готує з українських школярів яничарів. Російську юнармію. Більше того, він поздавав рашистам проукраїнськи налаштованих своїх колишніх учнів.

Як показує приклад Маріуполя, Харківщини, такі ще вчора українсь­кі «педагоги» є в кож­ній школі окупованих територій. Не так давно ми публікували розповідь директорки, яка пережила окупацію. Вона прямо розповідала, як у школі одразу виникла купка її підлеглих, «любітелей окупантів». Вони одразу вимагали віддати печатку школи та звільнити кабінет. Ще й викликали ефесбешників та надали їм списки українськи налаштованих колег на чолі із директоркою української школи. Її забрали у підвал.

Чи не було б так у нас, якби... не дай Бог?

Ми запитали у співробітників СБУ, чи виявляли у інших вузах таких «Віктор Кака»?

Оперативники відповіли, що так — були викладачі із аграрного, педуніверситету студентка, донька священника МП, до речі, майбутня вчителька укрмови.

А хто не знає, щоправда,  звільнену, вчительку школи №4 — очільницю партії Шарія.

Як же вона та чимала купа наших співвітчизників красувалась із «шариками» на фото та у соцмережах з портретами зрадника України та агента спецслужб Кремля.

Ну, де тепер педагог Маліцька? Наші джерела повідомили, що з родиною, до речі, призовного віку чоловіком, виїхала в ЄС. І тепер офіційно має статус біженки у Фінляндії. А чому не в «горячо любімую» РФ, десь за Урал?

Так же виступали проти Європи?

Є і тихі ждуни. Якось так складається, що всі вони — парафіяни МП. Ось, наприклад, наші читачі повідомляли, що одна така директорка прямо на нараді закликала вчителів «сидіти тихо»… бо що вони робитимуть, як росіяни прийдуть?

Днями колега розповідала про студента одного місцевого вузу, який переконував, що його однокурсники вважають, що для них немає значення — буде тут росія, Ізраїль, ЄС чи США. Аби лише був мир.

Ось такі плоди згаданих вище викладачів.

То, може, керівникам вузів, очільникам громад, директорам шкіл варто переглянути — хто у них ось так «допомагає» Україні перемогти окупанта.

Бо лише з патріотичними педагогами та такими ж священниками ми зможемо виграти війну.

Тетяна Редько