Фото ілюстративне
Тут же розмістили й ікони, вкрадені у нашій церкві, та всяке церковне начиння. Бо ж краще так, аніж молитись українською та в українській церкві?
Що доброго, крім розпалювання релігійної ворожнечі в селах та містах, може дати МП?
Наша церква у селі перейшла із московського патіархату до ПЦУ. До цього 30 років у нас служив священником отець Олександр.
Коли помер попередній священник, прислали його. Він тоді якраз з родиною переїхав до України з рф. Громада села дала йому котедж, город. Пізніше він це все поспішив приватизувати.
Весь час жалівся, що його та матушки предки були репресовані і заслані москалями. Ми вірили. До останнього вірили і в те, що він таки буде з народом, Україною, перестане служити путіністам, Кірілу.
Просили його одуматись і не розколювати села. Бо він правив ще у двох сусідніх.
Він так щиро нам у очі заявляв, що сам не проти, але не може відступити від канонів і не отримав на це благословення вищого духовенства. А тому не хоче «занапащати» своїм гріхом дітей.
Ось як! Молитись українською і виконати волю Вселенського Патріарха, перейти до церкви, яка має офіційне визнання і грамоту — Томос — гріх. А ось що не гріх.
Вже при огляді церкви ми виявили велике розкрадання. Шоковані люди викликали поліцію. Привели священника. Він почав брехати всім людям в очі, що тут все на місці. А коли показали фото, приперли аргументами, одразу визнав і обіцяв повернути. Дав слово перед іконами і цілою церквою народу.
Але, о диво, напевно, після консультацій із адвокатами він уже нічого не збирався повертати. Бо ж, мовляв, у законі вказано, що це не чиєсь майно. Тому, виходить, церкви можна обкрадати. А що Бог каже? Можна? Брехати, обкрадати храми? Можна?
Проходить час, і ми дізнаємось, що купка зазомбованих цим священником селян та з інших сіл попи, де їх повиганяли, викупили в центрі хату чи їм подарували такі ж віруючі. Але хата ця однієї бездітної тітки. І вона, ця Надія, ворожила на картах, робила усякі відвороти та привороти.
Щоб ви знали, священник цей із дружиною при її житті засуджували це. Називали відьмарством, що вона служить сатані. А її дім — пристанище нечистої сили.
І ось зараз, уявіть, у тому пристанищі нечистої сили московитські священники спокійно так повісили вкрадені у намоленому храмі ікони. І почали правити служби. Тобто, тепер це церква!
І назвали її так само, як і та була — Михайлівською. За старим стилем, по-московськи, а не за новим, замовили в кафе столи — з’їхались всі вигнані народом московські попи і святкували.
Люди шоковані: то виходить, молитись українською, за Україну і в українській церкві — це гріх, а з вкраденими іконами, в хаті відьмарських ритуалів, як самі ж і казали, не гріх?!
Дивимось ми на це все і думаємо: а може, це, навпаки, будь-де, лише б проти України? Не об’єднувати людей у вірі, а роз’єднувати?
У матушки цієї і батюшки чимало родичів Кірілу служать, хоча могли відмовитись і виїхати. А братовий у Брянській єпархії роздає методички російським солдатам, як вбивати хохлів.
Священник цей казав, що йому на церкву ніхто нічого не жертвував із людей місцевих. То де гроші взяв, щоб хату купити? З Москви прислали?
Що доброго зараз роблять такі попи і віруючі в Україні? Може хтось нам дати відповідь?
З повагою —
жителі Теофіпольської ТГ,
Хмельницька область
Фото ілюстративне
