Приймав у небі Бог людину,
Що мала скарби на землі..
Будинок, бізнес і машину..
Та й гроші добрі, немалі..
Прийшов до Бога Гоноровий,
Трясе багатим гаманцем!
— Я, Боже, рай купить готовий! —
Із перекошеним лицем…
– Я куплю Ангелів у небі,
Щоби співали лиш мені.
Та що захочу, по потребі,
Все приносили із землі!
Я куплю сонце, вітер, зорі,
Для мене не існує меж!
Степи, ліси, велике море
І соловейків куплю теж!
І перепродам потім людям.
За гроші буду видавать.
Схилився Бог в тяжкій зажурі
І став рахунки виставлять.
— За тих дітей, що обікрав ти,
Без ліків забирав життя!
І ти програв ганебно в карти!
А помирало десь дитя!
— За тих, кого дурив ти підло
І обдирав, як тільки міг!
Що за лайно те паперове
Тобі вклонялися до ніг!
— За хлопців, що тримають небо!
Без рук, без ніг і без життя!
Кому підтримки було треба!
Бо ж рятували «короля»!
За всіх, що скривдив ти до болю!
Порахував на папірцях!
Я розберуся ТУТ з тобою!
Хай замордує тебе страх!
Купити небо?? Ти, людино??
Нікчемний блазень і тупий!
Ти в вічнім пеклі в мене згинеш
І з дідьком станеш ти у стрій!
Розсердив Бога… Ох нікчема!
Трусився бідний, як той кіт!
Вже зрозумів, що тут не в темі,
І почалапав у свій світ!
А Бог пішов до свого Раю.
Там хлопець із війни прийшов!
Медалі важко протирає
І просить в Господа ЛЮБОВ!
Щоб огорнув любов’ю маму.
Що сиротою залишив.
Не полагодив стару браму
І вишню він не посадив.
Не одягнув сорочку чисту,
Він просить в небі каяття.
І не зберіг, хоч він старався,
Від Бога даного життя!
І Господь плакав: – Світе милий…
Хіба такого я чекав??
Що ж ви, жорстокі, наробили? –
І міцно воїна обняв.
Мораль одна: опам’ятайтесь!
Ніщо не вічне на землі!!
І хлопців, люди, поважайте,
Що там вмирають на війні!
Світлана Дубницька
