Уже тиждень В’ячеслав Колісник перебуває у Вінницькій міській лікарні №2. Напередодні студент училища №1 став жертвою хуліганів, які не лише його жорстоко побили та пограбували, а й у морозну ніч покинули помирати… Та сталося диво – під ранок хлопець отямився і завдяки небайдужим дістався студентського гуртожитку. Звідти його вже повезли до реанімації із сильним обмороженням кінцівок, вибитим зубом та болем у всьому тілі… Скоріш за все, пальці на правій нозі та ступню хлопцю врятувати не вдасться. Тим часом правоохоронці шукають молодиків, які так познущались над В’ячеславом. Є інформація, що це вже не перший напад на студентів у тому мікрорайоні…
– Я студент першого курсу, тому Вінницю мало ще знаю. Того весняного вечора я повертався від подруг до свого гуртожитку, який знаходиться по вулиці Сергія Зулінського. Було близько 21.00. Та дорогою заснув і проїхав свою зупинку. Вийшов у районі ВПЗ – там, де тролейбуси розвертаються, – каже хлопець. – Прямував додому, але дорогою почув, що мене кличуть троє невідомих хлопців. Приблизно їм по 20 років. Та я не реагував. Вони ж наздогнали і без жодних пояснень один вдарив сильно у живіт, інший – у голову. Я втратив свідомість… Телефон, що випав із моєї кишені, хулігани забрали та втекли. Отямився я близько шостої ранку біля гаражів, поряд були будинки. Як опинився там – не знаю. Повз проходили люди, але ніхто на мене не реагував. Зрештою, завдяки перилам та невеличким деревцям, я зміг піднятись. Куртку ледь відірвав від льоду. Ніг не відчував. А на вулиці – 12 градусів морозу. Дорогою я зустрів чоловіка, якого попросив підвезти до мого гуртожитку, бо не знав, де знаходжусь…
Вже у кімнаті я взявся сам надавати собі першу допомогу. Обморожені ноги помив у гарячій воді, хоча це суворо заборонено. А я ж не знав. І тільки тоді із правої кінцівки зміг зняти черевик, бо він примерз. Коли побачив пальці – мені мову відняло. Вони були чорні… До кімнати прийшли співробітники гуртожитку і вже «швидкою допомогою» мене відвезли до реанімаційного відділення. Там я пробув півтори доби. Після того мене перевели до звичайної палати. Лікарі кажуть, що на лівій нозі пальці можна зберегти. Я вже ними став рухати. А на правій – навряд чи… Ще й стопа чорна. Тож, мабуть, доведеться робити ампутацію, яка вартує приблизно 10 тисяч гривень. Але це точно буде відомо після 16 березня. Та в будь-якому випадку на мене очікує тривале дороговартісне лікування та реабілітація.
Тим часом співробітники та студенти ЦПТО №1 допомагають матеріально та морально В’ячеславу. А директор Валерій Дяків навіть обіцяє винагороду за будь-яку інформацію про нападників. Не відходить від лікарняної палати і мама В’ячеслава. Родина скромна, мешкає у селі Кам’яногірка Іллінецького району. Виховують п’ятеро синів, наймолодшому лише два рочки. В’ячеслав із дитинства захоплювався автомобілями, тож і обрав професію відповідну – слюсар з ремонту. Мріє їй присвятити життя. У вільний час хлопець грає на гітарі та намагається підзаробити.
– Знаєте, коли дізнався, що може бути ампутація, було важко морально. Повідомив телефоном дівчині – вона плакала… Я досі ще не бачив своїх ніг без бинтів. Але оптимізму не втрачаю, бо вважаю, що залишився живим завдяки диву. Чекаю в гості на свою кохану, братів та вже сумую за навчанням.
Для тих, хто хоче допомогти:
Приватбанк 5168 7573 3320 3943, Колісник В’ячеслав.
Контакти родини є у редакції.
