–  У лавах ЗСУ служив у 71-й єгерській бригаді, був стрільцем, мінометчиком, розвідником. Як учасник бойових дій за хорошу службу отримував грамоти. Пройшов бойовий шлях –  Ізюм Харківської області, Барвенково, Соледар, Бахмут, Запоріжжя.

У с. Побєда Бахмутського району отримав третю контузію, в Запоріжжі був направлений на ВЛК.  Діагноз: “Вертеброгенна люмбалгія, нейроциркулярна дистонія, міопія правого ока, ангіопатія сітківки обох очей”. Висновок ВЛК: “Захворювання, ТАК, повязані з виконанням обов’язків військової служби”.

Визнали сина непридатним до служби у десантно-штурмових військах. 24 жовтня 2023 року син перейшов на службу у ППО у Немирові. Працював добу на радарі і добу відпочивав. У нього страшенно боліла спина, шия, діагностували сколіоз хребта, остеохондроз шийного відділу, артроз, міжхребцеві кили, порушення мозкового кровообігу (як наслідок забою). Син просив покласти його у госпіталь для лікування, але дозволу не отримав, бо не було ким його замінити.

І раптом… 13.02.24 йому прийшов наказ бути зранку у РТЦК у Вінниці. Вже ввечері цього ж дня син був доставлений у Авдіївку. Я пішла у Вінницький РТЦК і просила роз’яснити мені, як після таких діагнозів ВЛК і без лікування можна було закинути сина на передову? У відповідь почула: “Викликайте до цієї жінки поліцію!”.

Мені 67 років, я мама воїна-захисника України, сама хворію. Житла не маю, бо довелось тікати з Криму, коли росіяни змушували нас отримувати паспорт рф. Родом я з Вінниці, от і повернулась сюди, знайшла житло у Хижинцях. У 2017-му році у зоні АТО загинув мій 39-річний зять, а у травні 2023-го похоронили 38-річного племінника.

Хочу сказати, що мій син не ухилянт, не боягуз! Він чесно воював, був поранений. А тепер йому треба лікуватись. За два роки служби мав всього 10 днів відпустки.

Вислухала Ірина ЗОНОВА