– Ніхто й не думав нас ставити до відома! Що це твориться? За що воює інший мій син? За беззаконня і корупцію, які процвітають у тилу?! Невже могилу мого Дмитрика продали?

Коли ми на день народження сина прийшли на кладовище і побачили це на свої очі, я думала, що це страшний кошмарний сон.

Але побачене виявилось правдою. Могила мами і хрест були пересунуті. А могила сина взагалі зруйнована і знесена. На тому місці вже була інша свіжа могила померлого чоловіка із прізвищем Кривіцький. Мій син помер 15 років тому. Невже закон про те, що зачіпати могилу не можна 100 років з дня поховання, вже не діє у Вінниці? Поліція задокументувала побачене і наші свідчення. Але хто поверне мені могилу сина? Це ж жахливий вандалізм і викрадення праху!

Ось що розповіла «33-му» Валентина Кулібаба:

– У неділю ми прийшли із родиною на кладовище, що на Вінницьких Хуторах. Там похоронена моя мама, яка все життя тут прожила, і де живу я вже 53 роки, по вул. Покровській.

Поряд з нею був похоронений мій син Дмитрик. Він помер від онкології у 5 років. Три роки ми боролись за його життя. Я пролежала з ним у лікарні і бачила ті страшні муки, які переносив синочок. А я і лікарі були безсилі. Не дай вам Бог пережити подібне. Ще один син служить у війську рік і шість місяців.

Знову безсонні ночі… І на католицький Великдень ще один біль… Від побаченого я кричала на все кладовище.

П’ятирічний син Дмитрик помер 15 років тому. З того часу ми доглядали, як інші земляки, могили рідних.

У мене є ще троє діток. Один син в ЗСУ служить. Вже мав 5 контузій, йому провели дві операції. Зараз Ан­дрій на реабілітації.

А у молодшого сина Олександра, якому 17 років, 31 березня був день народження. Тому наша сім’я зібралась і ми пішли на могили, щоб вшанувати пам’ять тих, хто не з нами.

І побачили та­ке… Могилу мами без усякого дозволу посунули приблизно на пів метра.

При цьому знімали та переставляли хрест! Самовільно! А могили сина взагалі не було. На ній вже була свіжа… Що це, якщо не зухвала наруга, руйнування?!

Шокована родина викликала поліцію. Дзвінок зафіксували на 102. Поставили до відома старосту В.Кривешка.

Те, що нам пояснюють, не вкладається в здорову голову – бо, мовляв, родина того чоловіка, якого похоронили на зруйнованій могилі моєї дитини, здійснивши наругу над прахом, захотіла, щоб батько був поряд з матір’ю. Це шокує! А ця родина хоча б знає, якою ціною це було зроблено? Як вони з цим будуть жити? Зустрічатись з нами на цьому кладовищі у поминальні дні?

Де домовина мого дитяти, його прах? Це що, якесь людожерство? Куди вони це поділи?

Чому моя дитина, так настраждавшись на землі, має ще після смерті терпіти наругу над своїм прахом?

Одразу ввечері я звернулась до своїх земляків про факт вандалізму:

– Шановні односельчани! Звертаюсь з болем та великим смутком. Сьогодні, прийшовши на кладовище до рідних, я не знайшла могили свого сина, який помер у 2008 році. А могилу моєї мами перенесли в другий бік разом із хрестом. Щоб поховати іншу людину.

Як можна було так цинічно, без згоди рідних померлих захопити місце?! Здій­снити наругу над померлими, порушити традиції, релігійні принципи, здійснити такий зухвалий вандалізм?!

Чому директор кладовища дав дозвіл самовільно пересувати могили, як заманеться? А могилу покійного сина знести з лиця землі... Де місцева влада? Як з цим болем жити?

Зараз поліція розслідує цей факт вандалізму. Про результати повідомимо. А ми беремо ситуацію під особливий контроль.

Вислухала Тетяна Редько

Від редакції. Готові вислухати інші точки зору.