Цей небезпечний для всього світу потенціал Росії треба розділити на кілька частин. Головні ядерні сили Москви – це шахтові установки Р-36М і УР-100Н, розповів військовий експерт та полковник запасу ЗСУ Петро Черник.

“Їх є 74 одиниці. Вони всі націлені на США. Там роздільні боєголовки різного кілотоннажу. Навіть є на 20 мегатонн. Це неймовірно багато. Думаю, що це вже нема про що говорити. Обслуговував це все насамперед наш “Південмаш”. Бо саме вони розробляли ракети “Воєвода”. Сумніваюся, що воно в адекватному стані”, – сказав він в інтервʼю “24 каналу”.

Крім того, в Росії є рухомі установки РС-24 “Ярс” і “Тополь-М”, яких доволі багато. Офіційно росіяни декларують, що в них до 500 таких пускових установок – на борту може бути від 3 до 6 роздільних боєголовок вагою від 300 до 500 кілотонн. Але це також все добре відстежується, каже Черник, і є розуміння, як їх можуть запустити.

“Є ракета Х-101. Всі чули, всі про неї знають. Є її “посестра” Х-102 у ядерному виконанні. “Іскандер” може мати ядерну боєголовку до 50 кілотонн. Але найнебезпечнішим залишається ядерний підводний флот. В них у межах є до 28 робочих ракетоносців різного типу та різного класу. І найбільш далекобійний і небезпечний – це класу “Дельфін”. Там до 16 ракет типу Р-29. Вони називають це “Сінєва”. Оце серйозна зброя”, – наголосив він.

Черник зауважив, що зараз американці спроможні збити 98% всього, що можуть запустити росіяни. Але долетить 2%, і це “дуже багато”.

“Скільки в тих двох відсотках буде? Три боєголовки? 4 – 5? Кілотоннаж також має значення. Яка долетить? На 300 кілотонн чи на 700 кілотонн? Чи одна на мегатонну? Це все дуже складно. Але є ще така принциповіша і складніша річ. Тактична ядерна зброя. Ядерні снаряди. Підірвати його як ядерний, умовно захопивши в руки, практично неможливо, бо це дуже складна технологія. Про неї окрема розмова. Але Пригожин був на ядерному складі “Воронеж-45″. Він там був. Йому ніхто не чинив опору”, – резюмував полковник запасу.