У бабці моєї, Зінаїди Миколаївни був один “старогородський виверт” щодо того, як треба доглядати за жіночою красою. Особливо за волоссям. Особливо за моїм, волоссям її улюбленої онучки.
– Лєна, ходи, будемо голову мити, я тобі дощову воду зібрала, і корінь лопуха накопала, і молодого любистку з кропивою нарвала. Всі руки попекла нею, ходи! – кричала вона з порогу, виймаючи з торби трилітрову банку дощової води, зі Старого міста привезеної на Вишеньку на автобусі, жмути кропиви і пахучого на всю квартиру любистку, брудне і моцне коріння лопуха.
Ховатися, відбиватися і сваритися не було сенсу. Попечені кропивою руки і припхана аж з іншого кінця міста дощова вода, а ще ненависний запах любистку били наосліп.
Так само наосліп я мовчки терпіла, поки бабуся намилювала голову мені якимось дешевим шампунем, а часом і хазяйським брунатним милом, змивала, а тоді полоскала темним відваром кореня і трав.
– Бабцю, ну навіщо той гидкий любисток?- ледь не плакала я.
– Любисток, дитино, щоб тебе хлопці любили, – промовляла вона, розчісувала, а тоді заплітала ще вологі коси… і ці косички трималися ледь не тиждень до наступного миття.
Любисток не допомагав, однокласники не закохувалися, може любисток не так спрацював, а чи то мій “солодкий характер”, через який за бійки з хлопцями бабусю викликали до школи ледь не щомісяця. Та і вчителі самі постійно жалілися на “страшенно язикату вашу Лєну. Начитається якихось дореволюційних книжок і умнічає нам тут на уроках”.
Більш за все перепадало Марії Іванівні, вже нині покійній моїй класній керівниці і викладачці історії. Бо вчила я історію не за шкільними підручниками, а за працями дослідників, виданих до 1917 року і тому “неугодними”.
– Боже ж мій, Боже, – нарікала бабуся після спілкування з вчителями, – я ж їх і ховала від тебе і просила, не брати, а ти?
А я… А я зачитувалася забороненими “Біблійними оповідями” Зенона Косідовського і іншими книжками під назвою “тобі ще рано, не доросла”. В тому числі обожнюваного мною Бекона…
Ой, відволіклася, я ж про волосся і корінь лопуха.
Бабусина турбота про моє волосся тривала років до 15, потім я таки “оскаженіла” за її словами і вистригла собі “моднє каре під Мірей Матьє”. Щотижневі екзекуції припинилися, як і поїздки за травами і коріннями і так і не відновилися. Клятий той любисток терпіти не можу і зараз.
Але часто згадую, як вже в інституті одногрупник Коля, який на той час носив незвичну для хлопців зачіску – довге волосся і шалено ретельно про нього піклувався, купуючи тоді ще дефіцитні “хеденшолдерси” , постійно мучив мене питанням, чим же таким секретним я мию голову?
А я розуміла, що і моя літрова банка шампуню “Кропива” або ” Дєтскій утьонок”, запах якого нагадував жуйку, мені чудово підходять.
А все сила бабусиної любові…і корінь лопуха.
На фото три покоління моїх мамів: моя мама, мама моєї мами і мама моєї бабусі.
Олена Павлова
