Не буду додавати своє обурення. Всі мої друзі ставляться до такого однаково – хочуть таких бити ногою в живіт.
А я розповім те, що зі мною відбулося тільки що. Приїхав на Новий базар в Одесу за інструментом у підрозділ. Потім з моїм побратимом (а він веган) вирішили швиденько купити фруктів і повертатися в росполагу. Підходимо по формі до першої жіночки і питаємо ціну на абрикоси. Вона дивиться на нас:
– Я… я вам их… Вы же для нас…
– Ні, у нас є гроші, ми можемо купити. Простягаю 200 грн.
Вона віддає 150 грн решту, це при тому що абрикоси такі не менше 80 грн. А потім починає до «купленого» лоточку, грузити ще три:
– Ребята, пожалуйста! Это то немногое, что мы можем вам дать. Возьмите! Пожалуйста возьмите.
– Ну ми з друзями поділимся.
– Візьміть тоді ще!
– Дякуєм. Зупиніться. Ми стільки не візьмем…
Мій друг хотів ще купити лохину. Почав давати гроші і йому по ціні одної дали три! А які слова ми почули! Які слова подяки!!!
Ідем по базару навантажені і говоримо: «Ми ще жодного о..ка не завалили, а нас вже так люблять!»
Виходимо з базару, майже підходимо до машини, яка біля лотків азербайджанців припаркована. До нас кидається якийсь чорнявий хлопець і з сильним кавказьким акцентом простягає великого кавуна і говорить: «Мужчини, возмите пожалуста от всех нас!»
Ми ледь сльози стримали…
А потім був магазин з піротехнікою, де нам зробили скидок майже у чверть ціни. І ще дали подарунки, які я не можу сфотографувати.
Висновку у цій історії не буде.
Олександр Бабіч
