– Скільки тобі років? Бо твоя борода багатьох вводить в оману…
– Мені зараз 48… Відповідно 2,5 року тому, коли 24-го лютого о 7-й ранку я прийшов добровольцем у 120-ту бригаду ТрО, мені було трішки менше… Але борода була в 4 рази довша… Тому, коли побратими обирали собі позивні, один товариш поглянув на мене і вигукнув: «Ти ж Зевс»! Відтоді я Зевс.
– Нині багато молодших за нас ховаються від війни. Як ти ставишся до ухилянтів?
– Дуже негативно… Але ж всі бояться смерті, полону, каліцтва… Пам’ятаю, що 24-го лютого я нічого не боявся, як і тисячі моїх побратимів. Нами рухала жага помсти, бажання вбивати ворогів та захистити нашу Україну. В мирному житті я був ковалем і працював сам на себе.
– Тебе впізнають по татухах як фронтовика… Чи треба носити спеціальний шеврон?
– Більшість цих натільних малюнків у мене ще з довоєнного часу. Зараз мрію зробити нове татуювання і ним перекрити ось цей «наскельний» малюнок, що став неактуальним. Шеврон дійсно працює, бо люди читають у транспорті та одразу розуміють, «хто кого і куди» посилав від 24-го лютого…
– Після травневих подій на Харківщині в тебе є рецепт, як залишитись живим на війні?
– Тут все 50 на 50… Де половина — це мати щастя і удачу… А решта базується на досвіді.
– Під час подорожі до Буші вдалось переключитись із фронту на мирне життя?
– Буша – місце сили, і там сама природа допомагає перезавантажити мізки. Я щасливий, що зміг провести там кілька днів у чудовій компанії… Мрію про власну хату в Буші, та ще хочеться трішки пожити…
І думалось мені в тій місцині, як ганебно, коли молоді крепкі люди ховаються від війни, пірнають в Дністер і Тису, купують собі довідки про вади здоров’я… А в тебе коліна скриплять, спина не гнеться, голова пам’ятає контузію, але ми ще повоюємо. Бо маємо знищити росію як терористичну країну… Ми над цим працюємо у 120-й бригаді.
Роман Ковальський
