На фото: Олексій Фурман із братом та ще живою Іриною Фаріон

– Як відомо, правоохоронці озвучили після затримання пі­дозрюваного у вбивст­ві Ірини Фа­ріон наступні ймовірні жертви, які вибирав затриманий Зінченко. У його телефоні знайшли інформацію про те, що він шукав когось з депутатів Вінницької облради, щоб зробити наступною жертвою.

І ось Дмитро Снєгирьов заявив, що, за його переконаннями, це мали бути ви?

— Це дуже дивна версія. Бо про це нічого не знаю. Почнемо з того, що я був депутатом минулих скликань. А не цього, як заявляє Дмитро.

Я його гіпотези, і не лише цю, піддаю великому сумніву. Бо цю людину я знаю давно. І він свого часу, ще в 2009 році, був виключений із «Свободи» за порушення дисципліни. Така манера в цього чоловіка щось вигадувати, зводити рахунки.

Ну скажіть, як мене міг шукати ймовірний вбивця в облраді, коли я не є її депутатом цього скликання?!

— Там він ще чомусь згадав вашого діда. Дуже детально навів його біографію, від секретаря райкому КПРС до другого секретаря обкому партії. Каже, що й тут нібито є якийсь зв’язок.

— Ну так, у всіх нас були предки, які вийшли із СРСР і багато хто був комуністом.

Як знаєте, і вбитій Ірині Фаріон закидають, що вона мала партбілет.

Але тоді комсомольцями, піонерами було 99,9 всіх жителів України і Радянського Союзу. А це все були підрозділи єдиної в СРСР Комуністичної партії.

І якраз заслуга нас з вами, що ми усвідомили, що це за явище. Відмовились від тих фальшивих ідеалів, які нам нав’язували.

Бо і свідомі комуністи виступили проти тюрми народів, за незалежність України, коли зрозуміли всю злочинність імперії. Вони клали свої партійні квитки, а потім ставали основоположниками РУХу, який став могильником СРСР в Україні.

Першими, із легендою і очіль­ником РУХу на Вінниччині, пізніше у Києві Володимиром Мулявою мій батько, Юрій Фурман, викладач Вінницького педуніверситету, поклали партійні квитки і заяви на вихід із КПРС.

Ну а я вже десятки років очолюю обласну організацію ВО «Свободи».

— Ми з вами входили в Раду Майдану, тому досі пам’ятаю ті фатальні дні і чого вони нам, усім майданівцям, коштували. Який тиск чинився.

– Так, в 2014-му я, як кандидат від Майдану в очільники області, був дуже неугодний тодішнім регіоналам, на жаль, і запроданцям від інших партій. І стосовно мене та мого бізнесу розпочалась справжня «травля». Було заарештоване все майно, ресторан «Фата Моргана» і навіть пенсія мами.

Але ми вистояли.

— Ви були на похоронах Ірини Фаріон?

— Так. Ми з Іриною Дмитрівною дружили давно. Коли вона приїздила на Вінниччину кілька місяців тому, то зупинялась у мене. Хіба могли подумати, що бачимось востаннє? Вона завжди, коли бувала тут, зупинялась у нас.

Ми працювали із Іриною Фаріон у одній фракції «Свободи» як депутати Верховної Ради.

Про цей жахливий замах я дізнався від товаришів одразу. Сподівались ще на диво. Але вбивця вистрелив у неї спеціальною кулею, яка розривається всередині жертви. Тому шансів на порятунок не було.

Що найперше вразило під час поховання — весь Львів немовби хоронив свою найближчу людину. Прощалась з вбитою в храмі Петра і Павла нескінченна черга її прихильників, хоча це було з 19 год.

А на другий день десятки тисяч людей простягались кортежем до Личаківського кладовища. Я до могили потрапив вже після поховання. Бо така була черга. Вона знайшла вічний спокій неподалік від Івасюка – ще однієї жертви «руского міра».

Ірину Фаріон поховали поряд з Володимиром Івасюком

— Як коментують ваші друзі, її близькі між собою це вбивство?

— Однозначно тут замішані спецслужби ворога. Причина вбивства одна — вона була дуже неугодною противникам українського. Її як відому особу використали, щоб роз’єднати суспільство. Бо всі мають пам’ятати перший девіз тиранів: роз­діляй і володарюй. Тобто, щоб українців подолати, їх треба роз’єднати. Особливо воїнів і патріотів. Тому прошу: не ве­діться.

— А щодо вбивці? Він точно не «підставний», як заявляють його рідні, адвокат, батько його, військовий?

— Знаєте, я настільки був приголомшений смертю Ірини Дмитрівни, що залишився у Львові в однопартійців ще на декілька днів.

Сусід Ірини розповів, що вони не лише бачили того хлопця біля дому, але й спілкувались з ним. Він справляв враження не зовсім адекватного юнака.

Тому серед жителів будинку існувала така версія, що це батьки хворого хлопця з переселенців, які десь поряд наймають квартиру, виводять гуляти.

Тобто на людей цей затриманий підозрюваний справляв враження неадеквата.

А щодо львів’ян, то почув від однієї жінки, що вони вважають Ірину Фаріон постаттю, рівною Степану Бандері.

Всі відзначають, що вона була дуже простою людиною. Їздила в трамваї, спілкувалась з людьми, відкрито вислювлювала свою позицію.

Навіть керівник Нацполіції підкреслив, що Ірина стала першою жертвою цієї втаємниченої організації, бо була найменше захищена.

— До речі, той експерт Снєгирьов, що назвав вас наступною жертвою затриманого Зінченка та його поплічників, радить приставити спецслужбам та поліції до вас охорону. Що на це скажете?

— Думаю, що я і сам себе спроможний захистити. Ось зараз даю вам інтерв’ю після тренування у спортзалі.

Мені ця версія Дмитра із такими деталями біографії діда схожа більше на якесь зведення рахунків із «Свободою», до якої давно входжу. Тому вона не витримує критики.

— А де ви тепер, чим займаєтесь?

– Нікуди не втікав, продовжую жити в Україні і працювати на її благо. Волонтерити і наближати Перемогу України.

Наше підприємство в цей воєнний час продовжує нараховувати 140 працівників. Ми займаємось виробництвом пакувальних матеріалів. Експортуємо свою продукцію.

А ось три роки тому завели власну пасіку. І мед з неї експортуємо у 12 країн світу. Я розробив власний дизайн паковання нашого меду. Розливаємо його у невеличкі діжечки з дерева. Прикріплюємо дерев’яну ложку, бо його потрібно їсти лише такою, щоб зберігав цілющі властивості. Презентуємо його як український товар від козаків і для козаків. Щоб козачому роду не було переводу.

Часи страшні, буремні, несправедливі і шокуючі. Щоденні жахіття ламають, перемелюють. Але треба жити, щоб боротись за Україну!

Бо вона єдина на всіх! І маємо єднатись! І всі, хто роз’єднує — це наші вороги, а не друзі.

Розмовляла
Тетяна Редько