Більшість українців дійсно щиро вірили в те, що реально здобули свободу,  вивісивши великий синьо-жовтий прапор над Верховною Радою у 1991 році.

Однак, за увесь цей час народ так і не зумів стати повністю незалежним від колаборацій та нещирості влади. Від її маніпуляцій із основним законом країни, який називається Конституцією.

А тим часом чиновництво у вишиванках безбожно розкрадало потужну країну. А щоб українці про це не думали, підкидали народу чергові камені розбрату. То віра, то мова, то привілеї для своїх – аби тільки люди гризлися між собою і не заважали красти.

Украли дуже багато, якщо судити з того, що зараз, під час війни, мало не щодня хапають за руку високоставлених мародерів та злодюг. І від тих, вкрадених ними мільярдів, просто паморочиться голова. Не тому, що заздрісно, а тому, що починаєш остаточно розуміти, чому розпочалася страшна війна, чому ми тепер випрошуємо по світі снаряди та ракети, чому не вистачає у держави грошей навіть на амуніцію та транспорт для військових.

І дуже хочеться запитати у чиновників та силовиків, котрі у змові грабували Україну: “Де тепер ті ваші крадені статки? Розбомблені, спалені, віджаті на сході, та всіх ТОТ, Ірпенях та Бучах?”

А скільки ще буде знищено та віджато?
Скільки вам говорили, що треба годувати свою армію? Але ви набивали свою пельку. За гроші пускали до керівництва армією, спецслужбами та поліцією варягів, котрі нищили та розпродавали збройні сили. Відверто загравали з росією, збували фірташам та григоришиним з авенами стратегічні галузі економіки…

Як воно тепер гикнулося народу, котрий вірив, що ви щиро кладете правицю на серце, співаючи гімн?

Це ж ви цькували та відрізали голови відчайдухам, котрі говорили правду про непатріотичну владу. Це ви кидали подачки із вкрадених мільярдів доброму та терплячому народу, щоб не йшов не Майдани. І тепер намагаєтесь ними підняти свій підірваний війною рейтинг.

Це найголовніший ментальний рудимент, котрого треба позбутися українцям. Покладатися на владу, беззаперечно вірити у її чесність не можна. Вона шляхом політичних маніпуляцій та системою КСБ (кум, сват, брат) обклала себе десятками захисних ліній від народу. І намагається утримати цей стратегічний для неї бастіон. Щоб усе зберегти так, як було.

А логіка речей значно простіша: за Конституцією влада в Україні належить народу. Так само, як і нарда і все, що називається державною та комунальною власністю. І народ має право та повинен контролювати, як усім цим майном розпоряджаються чиновники, котрих громада та країна бере на роботу, щоб вони захищали інтереси народу.

Увага! Не свої власні, а народні. Щоб не у слуг народних були пенсії по 120 тисяч, а у господаря країни по 3 тисячі, а зовсім інша арифметика, збалансована хоча би для пристойності.

А ще багатьох українців робить залежними ментальний рудимент, що росія надпотужна держава і вона поверне ковбасу по 2,20. Звісно, це через бідність, яку принесла людям непатріотична влада. Але цей рудимент реальний і десь підсвідомо він штовхає громадян на якусь неприродню приховану підтримку окупантів, їх безбожної церкви, яка благословляє вбивство українських чоловіків, жінок та дітей.

Разом із ще одним атавізмом “моя хата скраю” ці ментальні пережитки продовжують роз’єднувати та послаблювати велику сильну націю, гідну значно більшого, ніж стати колонією московської орди.
А ще ми виявились залежні від невибагливості, невиправданої терплячості та власного страху, до яких нас привчала влада мародерів та лицемірів.

Слава Богу, за два з половиною роки повномасштабної війни у багатьох відкрилися очі на владу, громадянське суспільство, патріотизм, обов’язок. І, завдяки нашим героям-захисникам, ми нарешті починаємо зрозуміти, що всі ці фобії та страхи можна здолати.

Ми нащадки вільних людей, творців, а не руйнівників. Ми цивілізована нація, а не варвари. Ми не колонія, не окраїна, а незалежна європейська країна. Зараз у страшних муках народжується справжня українська держава, справедлива до кожного громадянина. Займи в ній своє гідне місце.

Зі святом!

Анатолій Жучинський, головний редактор газети “33-й Канал”