Добрий день. У мене горе. Але для вас це банальна історія. Коли ви це прочитаєте, скажете, що таке в кожній другій родині. І це дуже сумно, тому що це ніяк не карається. І люди це роблять, бо залишаються безкарними. Ось моя історія.

Мене звати Решетова Ганна.

Я, моя донечка та колишній чоловік (Сергій) з Краматорська. Зараз у  вашому місті живе Олена Б. Вона теж з Краматорська. Колишній чоловік познайомився с нею 6 років тому (бачила її на спільних фото), коли почав займатися спортом (бігати вранці). Я не надала цьому значення, тому що для мене шлюб – це, насамперед, довіра. Вона знала, що він одружений та має доньку. Але цілеспрямовано, поступово руйнувала нашу сім’ю (були листування, зустрічі удвох. Про це мені розповіли знайомі, які їх бачили. Але вже було пізно. Я довіряла і коли він казав, що йде на зустріч з другом, то я вірила).

У кожній родині є конфлікти. Конфлікти – це частина життя. І під час війні все ускладнилося. Це нормально, тому що зараз  багато негативної інформації, зла, горя.  Чоловік протягом 5 років казав, що роботи немає, а якщо і є, то мала зарплатня. Для мене це не було причиною для конфлікту. Тому що родина є родина. А труднощі пройдуть.

Ми з донечкою евакуювалися в Німеччину. Треба ж всю  родину годувати. Потім донечка вступила в універ у Київ. І я попросила ще тоді офіційно чоловіка зняти дешеву квартиру і разом з донечкою жити в Києві (все інше оплачую я, чоловік казав, що в нього немає більше грошей), піклуватися про неї та охороняти її, війна є війна.

Одного разу колишній написав, що хоче розлучення. Для мене це було не зрозуміло. Мені вважалося, що розлучення як на порожньому місці. Я приїхала врятовувати шлюб, але чоловік був невблаганним. Він казав: треба побути окремо, може, потім все нормалізується. Але правда завжди виходить на поверхню. В нього була коханка багато років, і він відразу після розлучення переїхав до неї у Вінницю. Коли ми ще не були розлучені, він багато разів їздив до Вінниці, казав - по роботі. Я вірила. Я не можу уявити жінку, матір дітей, лікаря, яка таке може зробити, принести так багато болю та горя.

Коли моя донечка лежала з температурою 39.5, вони відпочивали в Трускавці (а я оплачувала навчання в універі, одежу, їжу). Зараз вона працює у одому з Медичних центрів у Вінниці. Вона влізла в мою родину та зруйнувала її. Ми прожили разом: я, чоловік, донечка 23 роки. Ця людина не може лікувати людей, тому що в неї чорне серце, чорна душа. Будь-яке зло повинно каратися. А, на жаль, в нашій країні це не передбачено. Скільки таких зруйнованих  родин?!

Скільки людей доведено до депресіїї, самугубства?! Колишній мене усюди заблокував, я не можу навіть поговорити з ним. Спитати в нього, як можна таке зробити, чи можна багато років обкрадати свою родину, як можна нехтувати єдиною донечкою? Я хотіла накласти на себе руки, мене врятувала донечка. Я зараз проходжу терапію у психотерапевта. Він не бере відповідальність за свої вчинки. Сховався...Таким, як вона, байдужі чужі сльози, біль. Люди приховують, що після таких випробувать вони відновлюються роками, а деякі взагалі не можуть створити нову сім'ю. Вона не може називатися жінкою та матір'ю. На чужому нещасті своє щастя не побудуєш.

Ганна Решетова