Ці українські герої стали першими проти ворожої агресії і ціною свого життя зупинили окупанта-терориста. Низький вам уклін, дорогі синочки та донечки, і вічна пам’ять.

Богдан рано став самостійним. У багатодітній родині рідко коли виростають матусині синочки. Тут діють прості і справедливі правила життя. Один за всіх і всі за одного. Разом працюємо, разом відпочиваємо, разом вчимося. І, найголовніше, цінуємо родинне тепло та підтримуємо сімейне вогнище. Кожен чим може. Так подружжя Стахових виховувало всіх своїх дітей. І свою батьківську любов порівну ділило на чотирьох синів: Богдана, Мишка, Дмитрика та Колю і донечку Маринку.

Як старший, Богдан розумів, що менші у всьому беруть приклад з нього, тому не дозволяв собі ніяких дурощів, лінощів чи ху­ліганства. З гарними оцінками закінчив Білянську школу. Без всіляких блатів вступив до Іллінецького аграрного коледжу, де здобув професію агронома. Його поважали товариші та викладачі. Для здібного і амбітного юнака з Червоної Зірки цього було замало. І невдовзі він став студентом Вінницького аграрного університету. І успішно здобув фах з садівництва та виноградництва.

Тим часом рідне село перейменували у Малу Білу і приєднали до Турбівської громади. І трапились ще кілька драматичних подій, які кардинально змінили життя українців. Перед початком повномасштабного вторгнення окупа­ційних російських військ Богдан Стахов, що звик у всьому бути самостійним, став на посаду агронома у Жорнищах. Але вирішив якийсь час попрацювати на будівництві. Бо познайомився там з красунею Юлею і зрозумів, що це його доля. Хотів заробити на весілля, а потім знову іти працювати за спеціальністю.

На весілля заробив, і зіграли його гарно. А ось спеціальність дуже швидко довелося змінити кардинально. Не вагаючись, Богдан Миколайович Стахов добровільно пішов до війська. Підписав контракт із підрозділом морської піхоти ЗСУ. Він завжди був лідером. І на фронті міг організовувати людей. Тому його відразу призначили командиром відділення снайперів. Мав військове звання молодшого сержанта.

Він змалечку знав, що таке відповідальність. І тут, на фронті, обов’язок та відповідальність були для нього на першому місці. Морпіх Стахов приняв не один бій. На його рахунку десятки успішних військових операцій. Завжди думав не лише про себе, а й про побратимів, ухвалював зважені рішення, беріг життя бійців. А сам, на жаль, не вберігся. 13 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання в селі Підстепне Херсонської області молодший сержант ЗСУ героїчно загинув на полі бою.

— Він отримав важке осколкове поранення і миттєво загинув. Так телефоном нам повідомив командир їхнього підрозділу, — розповідає мама Богдана Олена Миколаївна Стахова. — Я мало не зомліла після почутого. Чоловік Микола ходив увесь чорний. Це як ніби відірвали по-живому від одного організму важливу частину. Цей біль відчули ми всі. Хоронили сина всім селом на кладовищі у сусідній Білій. Тепер часто навідуємось на могилу.

Не можу зараз без сліз дивитися на нашу молоду невістку. Вони ж і пожити разом не встигли як слід. Не можу не плакати, коли уявляю непосаджені ним сади та виноградники… Велике горе пережила наша родина. Богдан був її душею: добрий, працьовитий, талановитий. Такі хлопці мали стати майбутньою опорою України і зробити її європейською країною.

Тепер це мусять зробити батьки, брати та сестри наших молодих героїв, які віддали найдорожче за щасливе майбутнє кожного українця. Співчуваємо усім сім’ям, що втратили на цій страшній, невиправданій окупаційній війні своїх близьких. Треба тепер виправдати їх найбільшу пожертву заради нас у майбутній справедливій країні.

Це дуже страшно, коли гине цвіт нації. Це дуже боляче, що чоловіки-дуби, на яких тримається Україна, відходять цілими полками у вічність. Це мирне, трудяще військо мимоволі взяло до рук зброю, щоб захиститись і дати відсіч ворогу. І не осоромилось. Будьмо гідними наших Героїв!

Анатолій Жучинський

Від редакції. Розкажіть про ваших відважних земляків, якими пишається громада. Ми мусимо знати про кожного нашого захисника, котрий загинув за Україну.