а так звані біженці з тилових областей отримувати житло та грошову допомогу за кордоном і нічого не робити? Дехто ще квартири здає тут та на цьому наживається.

Це, думаю, доб’є багатьох тих, хто залишився в Україні, щоб, як кажуть, з останніх сил «тріпатись». Щось робити, крутитись і бігти, щоб прогодувати свою вцілілу родину. У багатьох – поки що вцілілу. Бо щотижня ми бачимо нові смертоносні прильоти і нові смерті та руйнування.

І за те, що ми не поїхали за кордон, не плюнули на все, працюємо, як можемо, на перемогу, донатимо, волонтеримо, нас ще взяли і прибили податками? Я не вірю, що є ще десь така країна, щоб в час війни своє населення обкладала так податками та ще й підіймала їх. Не вірю. Знаєте інших? Підкажіть.

І ось я сиджу і порівнюю – значить, ті, хто виїхав за кордон як біженці чи ТПО, страждальці, а ми, що залишились тут – ізгої?

Я розумію тих, хто втратив домівку, в його місто зайшли окупанти, зруйнувавши їхнє життя, позбавили засобів на існування. Але таких якраз мільйони у нас, тобто внутрішньо переміщені особи. А в цей час із Вінниччини, Хмельниччини, Житомирщини, Терно­пільщини, Чернівеччини, та всі знають із яких ще відносно безпечних областей в тилу, в деяких країнах найбільше біженців.

Ось прочитала у «33-му», що серед біженців у Польщі найбільше жителів Хмельниччини. А не Донбасу чи інших фронтових областей.

Ось і виходить, що шустрі землячки, а я знаю таких чимало, спочатку виїхали самі із дітьми, почали отримувати там допомогу на себе і дітей. Далі купили чоловікам довідки про інвалідність чи через інші корупційні схеми і вивезли їх туди. І ось вже вся родина в безпечному місці, отримує на всіх матеріальну допомогу. Їм надали житло, їжу. Для чого працювати? Тому сидять там і в стелю плюють. А спритні ще тут скористались горем переселенців реальних, тому здають квартири і отримують гарні доходи.

І не хвилює їх тепер ні мобілізація, ні, не повірите, перемога України. Бо ж тоді їх позбавлять статусу біженців чи кого там іще і не виплачуватимуть надурняк допомогу. Тому одні чекають закінчення війни і перемоги. Інші… щоб продовжили їм такий статус.

Скажіть, ну, не абсурд, коли здорові чоловіки повтікали з країни, на них там справи мають заводити про ухилянство, а їх під білі рученьки і ще й в подарунок соцільний захист?

Скажіть, це не абсурд? Де тут рівність? Одні мають пахати з ранку до ночі, ховатись у бомбосховищах, ночі не спати через тривоги, їхні діти, чоловіки і сини – воювати на фронті, їх мають ось так податками добивати (в час війни!), а інші жити безпечно за кордоном і отримувати манну з неба, бо вони жертви? А ми тоді хто? Терпили?

Нардепи, ви там що – реальність втратили? Чи хочете, щоб всі ми плюнули на все і виїхали з країни під ці всякі «закріли»?

Олена Нечипорук

Від редакції. Готові вислухати ваші думки та судження.