Навчаюсь я в одному із вінницьких університетів. Отримую стипендію та підробляю у кафе офіціанткою. Стосунків із хлопцями в мене немає, причина банальна — брак часу. Та півтора року тому на студентській вечірці я познайомилась із Владом. Високий, спортсмен, із чудовим почуттям гумору. Мене зовсім не бентежило, що поводить себе Влад дивно, та й одягається теж. І коли він заявив, що йому до вподоби як хлопці, так і дівчата — я не відмовилась від побачення із ним. Мабуть, вирішальну роль зіграла банальна цікавість. Бо ж де я, дівчина із села, бачила таких диваків?

Але вже через три місяці нашого спілкування хлопець зізнався мені в коханні. Ми оголосили себе парою. У нас із Владом були дуже дивні стосунки. Так, ми любили один одного, але кожен по-своєму. Я любила його як брата, а він мене – як дівчину. Влад говорив мені, що вперше зустрів таку особливу людину, що я ідеальна… Але при всьому цьому у нас не було інтиму. Ми обіймались, цілувалися, але милий не відмовлявся від того, що він все-таки не проти бути як із хлопцями, так і дівчатами. Одним словом, він бісексуал…

З часом мені почала набридати ця історія. Тож вирішила — пора зав’язувати. Я спалила всі мости, не відповідала на дзвінки Влада, повідомлення, уникала зустрічей. Близькі знайомі переказували мені, що хлопець дуже страждає.

Так пройшло ще кілька місяців. Екс-коханий заспокоївся, перестав чекати моєї відповіді і… знайшов собі хлопця! Коли я дізналася про це, в мене наче земля з-під ніг пішла. Я не могла дозволити, щоб якийсь там хлопець чіпав мого Влада. Адже лише тепер зрозуміла, що дійсно його люблю. Проте не знала, що робити, адже це саме я відштовхнула коханого. Тому тепер страждала, дзвонила, писала саме я. І нарешті добилась свого. Влад розлучився зі своїм хлопцем і повернувся до мене. Сказав, що йому ні з ким не було так добре. І взагалі, більше такого не буде. Казав, що гору взяла молодість і хотілось спробувати чогось новенького. А я саме та, з якою треба родину будувати.

З тих пір ми знову разом, у нас все чудово, будуємо плани на майбутнє. Проте постійно в моїх думках страх, що все може повторитись, а я тепер не уявляю себе без Влада. Друзі взагалі насміхаються із наших стосунків. Радять мені шукати нормального хлопця, бо не вірять, що в нас із Владом складеться життя. Жартують, що він «на стороні» почне хлопців заводити, а коли все з’ясується, скаже щось на зразок: «Люба, ти ж знала, хто я такий, коли виходила заміж». Усі радять відпустити Влада зараз, ніж років через десять, коли у нас будуть діти, а він піде до іншого… Та я не можу, бо кохаю. Як мені бути?

Поліна, читачка