Сама випроводжала на строкову службу. А потім завмирало серце, коли син вирішив підписати контракт зі Збройними силами. Спочатку намагалася відмовити… Але хлопець виріс аж занадто самостійним. Таким його зробило життя без особливих розкошів та батькової уваги. Рано почав допомагати мамі і змалечку знав, що таке відповідальність та обов’язок.

Хіба ж його, такого, можна було зупинити, коли на рідну країну напали окупанти? Сказав, що він — військовий, і це його справа. Встиг побувати в багатьох страшних «м’ясорубках», але ніколи не скаржився мамі на свої пекельні військові будні. Справно робив свою нелегку солдатську роботу, нищив ворога і вірив у перемогу.

А згодом підрозділ перекинули під Бахмут… Його останній дзвінок був коротким. «Привіт, тут тільки земля і кров. Все може бути… Дякую, що навчила правильно жити, я тебе люблю…» І все ніби зупинилося.

Пішли довжелезні дні очікувань та пошуків. Мамі повідомили, що зник безвісти. Вірила до останнього, що живий, що десь в полоні. Молилася та проклинала війну.. Так минув майже рік. І, нарешті, мамі повідомили, що сина-захисника ідентифікували. Він серед тих 510, яких нещодавно передали нам російські терористи.

Додали, що тіло незабаром привезуть для поховання. Власне, як потім приватно розказали мамі побратими, не все тіло, а лише його спотворені та підгорілі фрагменти.

А впізнали бійця по натільному медальйону, бо голови майже не було. Ось таким він повернувся до рідної домівки. Поховали з почестями на Алеї слави, поспівчували мамі, яка у свої 45 вже вся сива.

А згодом об’явився й батько загиблого воїна. Накинувся на дружину, що це вона винна, і всяке таке. Очевидно, вже зайняв місце у черзі за виплатами на колись покинутого сина-героя…

Не можу промовчати про це, бо таких правильних пацанів на Алеях слави вже тисячі. Може, якось інакше думалось, якби в ці дні не вибила із рівноваги українське суспільство звістка про цинічних прокурорів-псевдоінвалідів, про злочинців-МСЕКівців та бандитів із ТЦК та ВЛК, котрі відмазують за гроші від мобілізації тисячі чоловіків.

Це ж як треба опуститися, щоб забути про все святе і заробляти на смертях таких патріотичних хлопців та дівчат. Хіба не обпікають руки ті долари, де на кожній банкноті кров наших загиблих синів та дочок?!

Бо їх вчасно не підсилили резервом, визнаним деградованими медиками за гроші непридатним для мобілізації. Не надіслали патрони, снаряди, які не було за що купити, бо прокурори кришували чиновників та нардепів, котрі украли кошти на армію. Зрештою, їх, через брак коштів, не підкріпили технікою та засобами, які могли врятувати життя.

І, виходить, що фігуранти цих всіх корупційних скандалів з розкраданням бюджетних коштів та махінаціями з інваліднстю — люди, які мають забезпечувати законне функціонування нашої держави. То кому і як ще треба сказати, що в такому форматі ця держава не зможе існувати?!

Відставкою одного Костіна тут вже не відбудешся. Гроші з «фонду незаконного збагачення» всі до копійки мають піти на ЗСУ. На них негайно мають бути придбані боєприпаси та засоби захисту наших воїнів. З публічним звітом такого змісту: «У родини Крупів конфісковано стільки-то мільйонів доларів готівки, стільки-то за будинки, квартири, ювелірні вироби, автівки. За них придбано того-то стільки-то для конкретних підрозділів. Із підписом комбата, що прийняв ці ресурси».

Із фальшивих інвалідів-прокурорів, скорумпованих медиків та ТЦКашників, родичів високопоставлених чиновників та голів громад сфомувати штурмовий підрозділ. Хоча їх вистачить на кілька бригад. І не в тилове забезпечення, а на фронт. На заміну цих щирих пацанів, котрі з перших днів війни пішли добровільно захищати державу, котру ось такі цинічні покидьки перетворили на свою годівницю і знищують ізсередини.

Під час війни набуло особливого значення слово «ротація». Ротація повинна бути не лише на фронті, а й у вищих ешелонах влади. І кожен випадок ухилення від відповідальності держслужбовця-злочинця повинен мати свої персоналії. Хто кришує? Незалежно від посади. Аж до ВР, Кабміну та ОП. Бо у нас війна. У нас всіх. І так само публічно, як на Алеях слави висять фото наших героїв, мають бути зараз Алеї ганьби з мордами покидьків, які заробляють на смертях наших дітей та розкрадають пенсії наших батьків.

Якщо ж податки нам підняли для того, щоб було з чого й надалі красти високопосадовцям, то це добром не закінчиться. Навіть не потрібні будуть зовнішні вороги для справедливого збурення суспільства.

Анатолій Петраченко