Преподобний Серафим Саровський, у миру Прохор, народився 19 липня 1759 року в місті Курську в благочестивій купецькій сім’ї. Під час хвороби отрока Божа Мати у сонному видінні обіцяла матері зцілити його. Незабаром поблизу їхнього будинку з хресним ходом несли Курську Корінну ікону «Знамення» Пресвятої Богородиці, мати винесла хворого, він приклався до ікони і після цього швидко одужав. Старець Києво-Печерської Лаври Досифей благословив Прохора йти спасатися до Саровської Успенської пустелі. Після двох років монастирських трудів та подвигів Прохор важко захворів і довгий час відмовлявся від допомоги лікарів. Через три роки йому з’явилася Божа Матір з апостолами Петром та Іоаном і зцілила його.

18 серпня 1786 послушник Прохор прийняв чернечий постриг з ім’ям Серафим і в грудні 1787 був висвячений в сан ієродиякона. У 1793 році святий Серафим був висвячений у сан ієромонаха і започаткував подвиг пустельного проживання і самотньої молитви в лісовій келії. Тисячу днів і ночей він з піднесеними руками молився на камені. Безсилий духовно скинути подвижника, диявол наслав на преподобного розбійників, які завдали йому смертельних ран, але з’явилася Мати Божа і втретє зцілила його.

Після одужання преподобний Серафим три роки трудився подвигом безмовності, а в 1810 році, після 15-річного перебування в пустелі, зачинився в монастирській келії. 25 листопада 1825 року Божа Матір зі святителями Климентом Римським і Петром Олександрійським з’явилася подвижнику і дозволила закінчити затвор. Преподобний старець почав приймати тих, хто приходив до нього за благословенням, порадою і духовною втіхою. Преподобний Серафим опікувався і керував сестрами Дивеєвської обителі.

2 січня 1833 року преподобний Серафим відійшов до Господа під час молитви перед іконою Богоматері.

В ризниці Свято-Вознесенського чоловічого монастиря є ікона з часткою святих мощей преподобного Серафима Саровського.