Зимові канікули він провів у дідуся Василя Андрійовича і бабусі Тетяни Олександрівни. Але не просто відпочивав, а займався корисною справою.

…У підземному переході залізничного вокзалу Вінниці люди постійно зупинялись біля маленького скрипаля, який на скрипці і на сопілці натхненно вигравав українські пісні. Підспівували йому, аплодували, дехто давав гроші… Протягом місяця Тарас Осіпчук через дідуся і бабусю передав команді волонтерів із Турбова  1500 грн. для української армії…

Йому було з кого брати приклад. Адже турбівські волонтери, з яким співпрацюють його дід і баба, за три роки виготовили і передали на фронт 32 тисячі (!) окопних свічок, а це тонни парафіну! (1 тонна коштує 100 тис. грн). І ще зібрали багато чого корисного для підтримки наших воїнів.

– Тарасе, де ти навчався музиці?

– У Тернопільському музучилищі педпрактику зі мною безкоштовно проводить студент. Їжджу до Тернополя 60 км  раз на тиждень. А моя мама — музичний керівник у Великовікницькому дитячому садочку, де ми живемо. Крім скрипки і сопілки, я ще граю на трубі і на гітарі. В нашому селі школа-дев’ятирічка, так що після 9 класу я планую поступати у музучилище.

– Що тобі подобається у Вінниці?

– Трамваї (у Тернополі їх немає) і фонтани Рошен! А ще гойдалки майже у кожному дворі, у нашому селі стільки гойдалок немає!

Дідусь з гордістю розповів, що Тарас власноруч виточив на токарному станку запчастини, підібрав мотузки і виготовив дитячу гойдалку для себе і своїх друзів. Ось такі українські хлопчики підростають –  патріоти, господарі, обдаровані Божою іскрою!

Ірина ЗОНОВА