Іванові пощастило на Майдані, тоді куля снайпера ледь зачепила руку — легка подряпина. Він бачив кров і смерть, але вистояв поруч з побратимами і першим добровольцем рушив на Схід:
– Хлопці, хто, як не ми, має захищати нашу землю!
А потім страшна бійня під Іловайськом. Важко поранений Іван потрапив до рук сепаратистів і російських найманців. Втрата крові, нелюдські тортури у гнилому темному підвалі…
А далі відбувся обмін полоненими. Обміняли і Назарчука, але вже мертвого. Коли остання грудка землі впала на Іванову могилу, ніби розвиднілось — хмари розійшлись, дощ вщух і засяяло сонце.
Раптом хтось вигукнув:
– Людоньки, гляньте!
Усі підняли голови — у чистому синьому небі летів клин журавлів. На мить запала тиша, а потім зірвався лемент! А зі світлини ніби всміхався Іван Назарчук.
Ні, Герої не вмирають — вони відлітають журавлями у небуття!
Репресована вінничанка
Дарія Стецишина
