Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com
У Шепетівку «на щиті» повернувся 35-річний молодший сержант
Війна забрала життя молодшого сержанта Михайла Дворніцького, 17.01.1990 року народження. Він загинув 05.03.2024 року.
18 лютого 2025 року було оголошено Днем жалоби на території Шепетівської міської територіальної громади. Поховали Героя на кладовищі села Цвітоха.
Вірний син України
У Славуті мешканці громади в останню земну дорогу провели захисника Євгенія Шорка.
Воїн народився 15 березня 1995 року в Ізяславі. Навчався у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів (гімназія №5) у Славуті. Продовжив навчання у Рівненському професійному ліцеї, де здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів, водія автотранспортних засобів. З 2017 по 2024 роки працював ливарником санітарно-будівельних виробів.
У листопаді 2024 року захисника мобілізували до лав Збройних сил України. Службу проходив у 104-ій окремій бригаді Територіальної оборони у 56-му окремому батальйоні сил ТРО (Рівне) на посаді стрільця – помічника гранатометника.
Загинув Герой 8 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку. Воїну назавжди залишиться 29…
Інспектор прикордонної служби
До Новоушицької громади «на щиті» повернувся Іван Кучерук.
Воїн народився 18 березня 1981 року в селищі Комунар (Загродське). Навчався у Новоушицькій ЗОШ I-III ступенів №1. Продовжив навчання у Новоушицькому технікумі механізації сільського господарства, де здобув професію механіка. Працював на підприємстві «Мрія забудовника», останні роки проживав у Хмельницькому.
Захисник проходив військову службу по мобілізації з березня 2023 року на посаді інспектора прикордонної служби 15-го прикордонного загону.
Загинув Герой 11 лютого 2025 року під час виконання військового обов’язку в Сумській області.
Коли одягнув військову форму...
Славутська громада провела в останню дорогу молодшого лейтенанта Андрія Слуцького. «Андрій народився 9 червня 1987 року у місті Веймар (Німеччина) у сім'ї військовослужбовця. Дитинство його минуло в місті Славута. Він був старанним учнем, з дитинства мав допитливий розум і працьовитість, які допомогли йому здобути не одну освіту, - розповіли в Славутській міськраді. - Найбільш важливий і відповідальний етап його життя почався тоді, коли він одягнув військову форму. З 2019 по 2022 рік Андрій проходив військову службу за контрактом у військовій частині А1358. Із 27 липня 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, він був мобілізований до лав Збройних сил України. Службу проходив на посаді командира стрілецького взводу військової частини А4058».
Життя Героя обірвалося 2 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області.
Він не чекав повістки
У Волочиську попрощалися з Віталієм Вишинським, який 18 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання, отримав тяжке поранення. Лікарі боролися за його життя, але 10 лютого серце вірного сина України зупинилося в Одеській обласній лікарні…
«Із перших днів повномасштабної війни Віталій без вагань став до лав ЗСУ. Він не чекав повістки – він знав, що має бути там, де найважче. Віталій служив у артилерійському підрозділі, командував гарматою. Його хоробрість та професіоналізм оцінили – у 2022 році він став молодшим сержантом, згодом - сержантом, а в 2024-му – головним сержантом батареї. Попри війну, попри постійні ризики, він вірив у життя. Віталій зустрів свою любов – Ольгу із Сумщини. У листопаді 2024 року вони одружилися, мріяли про спільне майбутнє, мріяли про мир… Але не судилося. Віталій завжди був справжнім – щирим, доброзичливим, працьовитим. Любив свою родину, друзів, Україну», - повідомили у Волочиській міській раді.
Віталію Вишинському назавжди 43 роки.
Востаннє обійняв рідних
У Дунаєвецькій громаді віддали шану 56-річному Андрію Чичановському, життя якого обірвалося 8 лютого в лікарні міста Дніпро. «15 лютого 2023 року був мобілізований. Самовіддано захищав Батьківщину як стрілець-санітар. Разом із побратимами героїчно тримав оборону, не шкодуючи себе заради майбутнього України.
Востаннє обійняв рідних перед Різдвом під час короткої відпустки. 15 січня отримав підвищення до командира відділення. Але підступна хвороба безжально вирвала його з життя, занурила у морок скорботи родину, друзів та побратимів», - повідомили у громаді.
Нагороджений орденом «За мужність»
12 лютого у селищі Стара Ушиця прощалися із загиблим Героєм Валентином Скрипником, головним сержантом роти вогневої підтримки. Живим коридором пам'яті та шани провели захисника в останню дорогу.
Як повідомляють у селищній раді, Валентин народився 29 жовтня 1990 р. у Старій Ушиці. Після закінчення школи вступив до Кам'янець-Подільського професійного художнього ліцею, далі навчався в Івано-Франківському коледжі фізичного виховання та отримав професію вчителя фізичної культури.
«Тут, у рідному селищі, в Старій Ушиці, зустрів свою майбутню дружину Аллу, з якою одружився у 2022 році. Разом вони мріяли про спільне щасливе майбутнє. Його відданість родині та близьким була безмежною. Він був підтримкою та опорою для своїх батьків, сестри та племінників», - згадують про Валентина у громаді та додають, що він був розсудливим, справедливим, цілеспрямованим.
У червні 2022 року Валентин Скрипник добровільно вступив до лав Збройних сил України, прийнявши присягу на вірність народу України.
З першого дня повномасштабного вторгнення доєднався до оборони країни. Спочатку в рідному селищі, організувавши разом з такими ж добровольцями виготовлення протитанкових їжаків, пластин для бронежилетів. У червні 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України, прийнявши присягу на вірність народу України.
Після проходження навчання у Великобританії Валентин став кулеметником окремого спеціального батальйону «Берлінго». У складі батальйону з вересня 2022 до лютого 2023 року брав участь у обороні Бахмута. У грудні 2022 року був нагороджений Всеукраїнським об'єднанням «Країна» медаллю «За хоробрість у бою». Тоді ж був призначений командиром відділення протитанкових ракетних комплексів 2 спеціальної роти батальйону «Берлінго».
«Відданий своєму обов'язку військовий. Мав авторитет серед колег та підлеглих. Був дуже відповідальним і сміливим бійцем, завжди готовий прийти на допомогу та підтримати своїх товаришів у важкі моменти», - таким назавжди запам'ятають Героя у громаді…
Далі захисник тримав оборону на Куп'янському, Покровському, Слов'янському напрямках. У березні 2024 року Валентин був нагороджений нагрудним знаком «Почесна відзнака командира військової частини А 4122». У вересні 2024 року наказом Міністерства оборони України молодшому сержанту Скрипнику Валентину Олександровичу було присвоєно чергове військове звання «сержант». Указом Президента України Володимира Зеленського від 3 жовтня 2024 року Скрипника Валентина Олександровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня…
Від січня 2025 року - головний сержант роти вогневої підтримки Окремого штурмового полку, виконував бойові завдання на Курському напрямку.
7 лютого 2025 року Валентин Скрипник, головний сержант роти вогневої підтримки, загинув поблизу населеного пункту Писарівка Сумської області...
Світлий спомин про бійця
До Нетішина назавжди повернувся воїн Дмитро Будяківський. Як повідомляють у виконавчому комітеті Нетішинської міської ради, 9 лютого, під час військової служби в Києві, Дмитро помер на 40-му році життя внаслідок ішемічної хвороби серця.
Дмитро Будяківський народився у Нетішині. Закінчив Рівненський національний університет водного господарства та природокористування. Працював на нетішинських підприємствах «Атомремонт», «Київенергоремонт», «Кондиціонер». У січні 2025 року став на захист країни.
«Всією громадою висловлюємо щирі співчуття рідним Дмитра Будяківського. У воїна залишилася мама, брат з сім'єю. Жодними словами не загоїти рани в душах найближчих, але світлий спомин про бійця назавжди залишиться у серцях», - висловлюють слова співчуття у міській раді…
Вірив, що Україна буде вільною
У Хмельницькому попрощалися з 20-річним прикордонником Сергієм Чумаком.
Захисник загинув під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку 28 червня 2023 року, з того часу вважався зниклим безвісти. Ідентифікувати його тіло допомогла ДНК-експертиза після репатріації, яка відбулася у грудні минулого року.
Сергій Чумак народився 31 жовтня 2002 року, родом він був з міста Гола Пристань, що на Херсонщині. Для здобуття фаху психолога він приїхав навчатися до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, яку достроково закінчив у 2023 році та добровольцем пішов служити до «Гвардії наступу», в прикордонний загін «Сталевий кордон».
«Перед тим, як вийти на завдання, він написав мені останнє своє повідомлення, що обов'язково повернеться із завдання, і як тільки приїде у відпустку, то ми одружимося, - розповіла наречена загиблого Героя. - Він хотів повернути свою домівку, адже він сам з міста Гола Пристань Херсонської області, яке зараз перебуває в окупації. Завжди посміхався, сподівався на краще та вірив, що Україна буде вільною».
Поховали Сергія Чумака на Алеї слави, що у Раковому. Йому назавжди залишиться 20…
Відкрив центр допомоги переселенцям
У Хмельницькому помер волонтер Олексій Сапаров, який після початку повномасштабного вторгнення переїхав з Маріуполя до обласного центру. Про це повідомили у раді з питань ВПО при Хмельницькій міській раді.
Родина Сапарових у Маріуполі мала бізнес з надання ритуальних послуг. Після переїзду до Хмельницького Олексій відкрив центр допомоги «Наш вибір – Україна», де надавав тимчасове проживання, юридичну та психологічну допомогу людям, які постраждали від російської агресії.
«Війна і ці всі страшні події в Маріуполі змусили зробити переоцінку цінностей. Все, що раніше було важливим, зараз втратило сенс. Можливо, саме тому я і вирішив, що більше ніколи не повернусь у ритуальний бізнес. Просто не можу. Зараз я цілком зосереджений на волонтерській діяльності. Я не прошу ні у кого грошей – витрачаю те, що заробив раніше, для того, щоб допомагати людям», - раніше розповідав в інтерв'ю виданню «Новини Маріуполя» Олексій Сапаров.
Співчуваємо рідним та близьким Олексія Сапарова...
Після поранення
Оплакувала свого захисника Меджибіжчина. Життя Романа Багаса із села Ставниця згасло 9 лютого. Він помер під час проходження реабілітації після поранення.
Як інформують у громаді, народився Роман Олексійович 17 травня 1975 року в селі Ставниця.
Військовий обов'язок перед державою вирвав чоловіка з рідного дому. З лютого 2024 року пішов на захист рідної землі…
Поховали земляка-Героя з усіма військовими почестями на кладовищі села Ставниця.
Загинув у бою
У Кам'янці-Подільському громада віддала останню шану Герою Миколі Дряміну. До останньої хвилини життя він залишався вірним українському народу, боронив Україну і віддав за неї найдорогоцінніше – життя. Він загинув у бою поблизу Новодарівки Пологівського району Запорізької області.
«Навіки 50… Розділяємо біль і скорботу разом із рідними та близькими Героя», - висловлюють слова співчуття у Кам'янець-Подільській міській раді.
Поховали Героя на міському кладовищі, вшанувавши військовими почестями.
Зустріли живим коридором слави
Жителі Деражнянської тергромади зустріли живим коридором шани полеглого захисника Миколу Жураковського. Воїн загинув 28 січня під час виконання бойового завдання на східному напрямку.
Микола Вікторович Жураковський народився 25 квітня 1975 року. Мешкав у Деражні. У війську був старшим матросом однієї з військових частин. Життя воїна обірвалося поблизу населеного пункту Петропавлівка, у Донецькій області. Йому назавжди залишилося 49…
Поранення, несумісні з життям
У Хмельницькому попрощалися із Героєм Олександром Черкащенком. Він помер у лікарні від несумісних з життям травм, які отримав на полі бою…
Олександр Черкащенко народився 1987 року. Служив у 60-ій окремій механізованій Інгулецькій бригаді. Серце Героя зупинилося 7 лютого у Хмельницькій лікарні. Поранення, що отримав на фронті, виявились несумісні з життям…
В Олександра залишилася мати. Після прощання тіло Героя відправили на кремацію до Києва.
Боронив країну на передових позиціях
У Новодунаєвецькій громаді провели в останню земну дорогу воїна Євгена Гордійка. Він загинув 4 лютого, захищаючи Україну поблизу населеного пункту Котлине, що на Донеччині.
Народився Євген Гордійко 27 квітня 1978 року в селі Іванівка у Полтавській області. У дитячому віці разом з батьками і братом переїхав на Донеччину. Закінчивши школу, хлопець вступив до Краматорської металургійної академії. З травня 2001 по 2002 рік проходив військову службу у військовій частині в Бахмуті. Працював різноробочим на різних підприємствах міста.
Коли почалася повномасштабна війна, Євген з перших днів став на захист країни. Проходив службу в штурмових військах 81-ї бригади під Покровським районом Донецької області. Був декілька разів контужений, отримав травму ока, але продовжував боронити країну на передових позиціях. Захищав Одеську, Херсонську, Запорізьку, Миколаївську області.
Мама Героя Ніна Герасимівна розповідає: «Під час відпустки у жовтні 2024 року син Євген привіз мене з напівзруйнованого міста Костянтинівка до рідних у село Підлісний Мукарів... Євген мав статус ветерана війни, у січні 2025 року отримав грамоту «За мужність та обов'язок» та отримав медаль «Вірному воїну». Нині вічний спочинок Герой знайшов на кладовищі у селі Підлісний Мукарів, де проживає його мама. Герою назавжди залишиться 46…
Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять...
Сторінку підготувала Світлана Шандебура
