Бойовий медик Ольга Шаргородська із 120-ї бригади пропала з місця дислокації на Харківщині 19 листопада минулого року

Зараз порушені дві справи — за підозрою про її вбивство і самовільне залишення частини. Рідні переконані, що це СЗЧ сфальшували, аби покрити сліди злочину.

— Три місяці ми безрезультатно розшукуємо нашу легендарну Олю, бойового медика, яка врятувала життя багатьом воїнам, пішла добровольцем у перші дні війни на фронт, мріяла продовжити службу, її нагороджували відзнаками командування… і раптом почепили нашій Олі тавро втікачки.

Для чого було втікати Олі з частини, якщо вона, мати двох дітей, сина-інваліда, могла спокійно звільнитись зі служби сама, та ще маючи дві важкі контузії? — розповідають її рідні.

— Невже Оля, єдина донька в батьків, не повідомила б таємно хоча б те, що жива, чи не привітала б донечку з днем народження, навіть анонімно?

Такі та інші запитання ставлять рідні Ольги та друзі, які звернулись до редакції.

— Коли 172 роту 120-ї бригади звинуватили у самовільному залишенні позицій, Оля була серед тих, хто стояв там до кінця. І саме вона розшукала журналістів, щоб вони дізнались правду. Вона рятувала честь військового підрозділу. На жаль, зараз там її вписали у СЗЧ і доручили тому, кого ми підозрюємо у вбивстві, самому проводити розслідування щодо її зникнення:

— Оля востаннє виходила на зв’язок із Харківщини, за де­кілька кілометрів від фронту 19 листопада минулого року із місця дислокації частини. О 22 год. її телефон ще був у мережі. І все…

З того часу ми спостерігаємо дуже цілеспрямовану дезінформацію, хтось дуже послідовно плюндрує честь Магури, щоб її ніхто не шукав.

Оля з Могилева-Подільського, там же закінчила медучилище. Має двоє дітей. Син інвалід — має хворе серце. Ростику -15, Марійці — 11. Але в перші дні війни вона приєдналась до Тероборони. Вона розлучена, тому домовились із мамою та батьком, бо вона єдина дитина в них, що допоможуть їх доглянути.

– Коли країна в такій біді, Оля не могла сидіти вдома, — розповідає її тітка Алла.

– Оля була нагороджена нагрудними знаками «За службу та звитягу» ІІІ ступеня» та «Знак пошани», а також отримала годинник від Командувача Сил ТРО ЗСУ. Її зникнення супроводжувалося низкою підозрілих обставин, які можуть свідчити про злочин. Тому Алла наводить нам уривки листа, які надсилала у ДБР:

— Напередодні трагедії у Шаргородської стався конфлікт із командиром Богданом (у зверненні вказуються всі дані). Вони перебували в стосунках близько двох років, але останнім часом взаємини стали токсичними і аб’юзивними: чоловік дозволяв собі фізичне та психологічне насильство. Відомо, що Ольга серйозно замислювалася про переведення в іншу частину, але Богдан, за словами її знайомих, не був готовий її відпустити. Також вона скаржилася, що хоче позбутися стосунків, але боїться його.

21 листопада 2024 року командир військової частини (вказується прізвище) подав Ольгу Шаргородську в СЗЧ.

Матері Ольги зателефонував Богдан і повідомив, що вони «повздорили», вона перекурила, сіла у машину і поїхала. У подальшому щоденному листуванні розповідав про різні версії зникнення Ольги, імітуючи бурхливі пошукові дії. Коли ж стало очевидно, що її немає, він почав погрожувати матері, стверджуючи, що якщо вона підніматиме гвалт, то її доньку офіційно визнають дезертиркою, а це вже кримінальна стаття. Така поведінка офіцера викликає серйозні підозри: якщо він був не причетний до її зникнення, навіщо йому залякувати родину?

Чому заплямовують її ім’я

– Заплямовують її ім’я після загадкового зникнення, що називається – по-чорному.

Ось уявіть — 13 лютого у Вінниці відбувається зустріч із рідними полонених та безвісти зниклих. І вже там, коли повідомляю про це загадкове зникнення Магури, встає один із присутніх і каже, що Оля зганьбила себе втечею і зараз сидить у Закарпатському СІЗО, бо була затримана при спробі незаконно пересікти кордон, втечі з країни!

– Якщо так, давайте одразу туди поїдемо, — випалила я в шоці. Але чоловік одразу все спростував, мовляв, це була помилкова інформація, — розпо­відає тітка Ольги Алла.

– Десь там, в душі, навіть я сподівалась, що Оля жива.

Але день народження донечки Марійки, якій виповнилось 11 років другого грудня, вбив нашу надію. Мати не привітала донечку... Тому тоді наші підозри стали ще більш обґрунтовані — Олю вбили… але не вороги України, а її особисті.

— Я подруга Олі, ми жили і росли в Могилеві. І тому приєдналась до її пошуків. Просила людей це зробити — хто що і як може піддати розголосу про зникнення. Але раптом мене охоплює шок, коли її брудом починає поливати одна із її подруг. Думаю, на замовлення...

Знаєте, я не вірю, що вона сзч. Вона була дуже красивою і харизматичною, розлученою, тому могла багато кому їз чоловіків запасти в душу.

А це ж фронт — ревнощі, переслідування… — ділиться подруга Олі Ганна.

– Мати казала, що той самий її «польовий співмешканець» до цього підняв на Олю руку. Вдарив так у живіт, що не могла заснути. Видно, вона цього пробачити не змогла… Тому і поплатилась.

Навіть у цьому знайшлися «доброзичливці», і коли слідчі вінницької поліції почали розслідувати справу, то нам відомо, що вони почали свідчити, що Ольга сама вішалась на шию тому Богданові.

Чому саме Богдан почав брехати щодо строку і важливості для нього стосунків з Олею? Можливо, щоб ввести в оману слідство, зняти з себе підозру і відмежуватися від Олі начебто відсутністю стосунків і байдужістю...

Ми, родина, вважаємо, що відмова від розслідування могла бути нав’язаною командуванням. Є свідчення інших військовослужбовців, що командир військової частини має звичку подавати військових у СЗЧ, якщо ті не подобаються йому чи мають перед ним якусь «провину». Це означає, що справжні причини зникнення часто можуть залишатися поза увагою слідчих органів.

Чому свідчення військових змінюються?

– Спершу всі говорили, що бачили ввечері, як Оля сіла у машину і поїхала. Потім з’явилася нова версія: нібито Ольга ще була на місці 20-го і зникла вранці 21-го, після чого її одразу внесли в списки СЗЧ. При тому ніхто з присутніх у той час на місці події не бачив, як Ольга сідала у машину і виїжджала... Чому змінюються покази? Чи одні покази були для слідства, а інші — для мами?

За кілька днів до зникнення Ольга опублікувала у соцмережі Facebook пост про те, що в неї відбувся конфлікт по службі. З посту було зрозуміло, що Оля боїться за своє життя, вона писала, що не вживає алкоголю, заборонених речовин, і якщо щось з нею трапиться, хоче, щоб всі знали, що вона «не збирається самовбиватися». Через деякий час допис було видалено, можливо, її змусили це зробити, – розмірковують рідні.

Феномен так званих «подруг»

У цій історії є ще один, не менш цікавий аспект — агресивна кампанія з дискредитації Ольги та виправдання її командирів. Особливо активними у цій кампанії стали дві жінки — Ірина та Катерина (вказуються прізвища), військовий медик іншої бригади та цивільна масажистка й таролог.

Обидві вони цілеспрямовано з’являлися під кожним постом, у якому рідні та друзі розшукували Олю, і кожен їхній коментар мав один і той самий мотив: «це точно не командири», «це не пов’язано зі службою!», «не можна шукати Олю у соцмережах, бо вона військова!». Останній пункт — найцікавіший. «Олю не треба шукати, бо вона не була ідеальною».

Це класична маніпуляція: «Якщо вона була не ідеальною, то давайте залишимо слідство працювати і не будемо нікого публічно шукати».

У коментарях ці особи звинувачували маму Ольги в тому, що вона «бреше, що не знає причин СЗЧ Олі» і «відмовилася від допомоги у пошуках». Ще є намагання направити слідство хибним шляхом, і на це теж є причина, яку поки що вирішено не оприлюднювати, адже це інформація, про яку знав тільки Богдан, і її «подруга» Олі могла дізнатися тільки від нього. Це теж цікаве питання, яке варто з’ясувати слідству, адже ці двоє заявляли, що не знайомі!

– Якщо Ольга дійсно зникла через те, що, дізнавшись ту чи іншу компрометуючу інформацію про Богдана чи взагалі про командування, намагалася перевестися у інший підрозділ, то будь-яке розслідування цієї справи може розкрити не тільки її зникнення, а й інші кримінальні злочини в частині, а також таке ж загадкове зникнення побратима і кращого друга Ольги, якого потім теж подали в СЗЧ. Рідним Ольги стало відомо, що Богдан вже притягувався до відповідальності за вживання наркотиків... – повідомляє тітка Алла у зверненні до ДБР.

Ольга Шаргородська зникла не на окупованій території, а серед своїх

Агресія та маніпуляції саме цих «подруг» тільки підтверджують, що є ті, кому вкрай важливо, щоб суспільство не дізналося правду. Але вони не змогли змусити всіх мовчати. Навпаки. Завдяки їхнім коментарям ми тепер знаємо більше. І тепер слідство не зможе оминути той факт, що Оля зникла через те, що дізналася щось небезпечне. Це не просто випадкове зникнення. Це усунення свідка.

Вже більше 3-х місяців родина не знає нічого про зникнення Ольги, не бачить зацікавленості слідства у розшуку і тому змушені звертатись до ЗМІ та громадськості, чесних воїнів та побратимів. Ми не зупинимося в пошуках Олі і правди. Ми не дозволимо спаплюжити честь справжнього воїна.

Це історія про можливе приховування злочину всередині військової системи, шантаж, тиск та мовчання людей, які мали б шукати правду. Зникнення Ольги Шаргородської — це не просто трагедія її родини, а тест для військової системи та держави, — так закінчується звернення родини зниклої Ольги Шаргородської до Генерального прокурора та слідчих органів.

Оля багато читала. І коли мати попросила віддати її речі із підрозділу, їй надіслали 6 коробок. Більшість – книги… А ще вона писала вірші. Про свій стан і війну. Кажуть, кожен пише так, як дихає…

Спробуйте зрозуміти її із останнього посту, який вона написала у соцмережах:

– Колись моя оболонка повернеться додому. А я — ні, ніколи. Тому що мене, як такої, більше не існує. Бо я вмирала щоразу разом зі своїми. Бо коли з них виливалась уся їхня кров, то моя рвалась до них в жили з вірою, що врятує. Бо коли їхні серця зупинялись — моє рвалось на частини, аби битись в їхніх грудях. Щоб їх груди знову наповнились подихом — я забувала дихати. Я терла своїми гарячими пальцями їх замерзлі руки, бо вірила, що зможу зігріти настільки, аби знову відчути пульс. Я вмирала разом із ними десятки разів і щоразу питала: чому я досі жива?... скільки ще разів моє серце буде вириватись з грудей, скільки ще стогнатимуть мої жили і обриватиметься подих з вірою, що ось він, саме він буде жити.

Їх холодні долоні, їх скляні очі, їх бронзова шкіра — ось мої сни... Колись моя зламана і розідрана тінь повернеться додому, аби на останніх силах любити своїх дітей. Колись моє серце буде битись лише для того, аби мої діти мали до кого гукати — «мама». Колись я повернусь з війни, але ніколи не повернусь насправді.

Я не хочу, аби ви знали, як це. Не хочу, щоб ви проходили через те, через що проходимо ми. Підтримуйте свою армію. ВІРТЕ В ЗСУ — бо це ваша єдина і остання надія. Підтримуйте, донатьте, не забувайте...

Доповідь закінчила.

Вислухала
Тетяна КВАСЮК

Від редакції. Готові вислухати інші точки зору.