– Життя людське таке коротке. Сьогодні ти працюєш, мрієш про завтрашній день, не думаєш про щось погане, а тут враз життя обривається, немов струна, і тебе більше на цьому світі не буде ніколи. Кожний прожитий день завжди потрібно вважати святим, адже він може стати останнім, — ці слова часто повторював мій рідний брат, Анатолій Демедюк. Він, напевно, відчував, що до нього підкрадалась смерть, що його життя висіло на волоску.

А він так хотів жити, радіти природі, внучатам, співу птахів, спілкуватись з пресою, особливо цінував улюблену газету «33-й канал», яку завжди виписував, радів своїм матеріалам на сторінках, де часто зачіпали життєві проблеми…

Пригадую, він свій перший нарис на конкурс подав до газети «Вінницька правда» під заголовком «Ти не сирота, Стьопа» і посів друге місце, за що був нагороджений шахами і премією 25 крб. Бути громадським кореспондентом — це його стиль життя. 22 квітня, на 72-му році життя, перестало битись серце мого брата.

Я спостерігав постійно, як він боляче переживав смерть на проклятій війні наших воїнів, що тепер захищають рідну землю. Сам не раз зустрічався зі смертю під час служби («культурна революція» у КНР) з 1965 по1968 рік. Неохоче розповідав про це мені, не хотів зайвий раз хвилювати нас і своє серце. Цього разу смерть перемогла його, і дуже жаль, що не стало Анатолія, але пам’ять про нього залишиться надовго в односельчан, родичів, адже він старався прожити своє життя, щоб нікого не образити, робити добро, любити свою Україну, свій народ.

Вдячний за розуміння.

З повагою,
Микола Демедюк
м. Калинівка