Єднаймося, бо нас стає все менше…

Не повернулись з вирію зозулі,
А, може, поховались в укриттях?
У голові снують горгулії.
Стирають пам’ять, сни і відчуття.

Навколо повзають химери,
Гігантські таргани і павуки.
Висмикують солдатів й офіцерів
В небесні батальйони і полки.

Відходять молоді та ранні.
І на розбитому боями тлі
Круками крутиться питання:
«Хто ж буде воювати на землі?

Хто буде повертатися додому,
Любити матерів, дружин,
синів?..»
Усе завмерло і упало в кому.
Здається, що до скону днів.

Десь жалісно співали:
«Ой, мій верше…»
Когось на гору вели вже
з хрестом…
Єднаймося, бо нас стає
все менше
І сильні ми лише гуртом.

Анатолій Жучинський