П’ятнадцять років тому молодий прикордонник – кінолог прибув на місце служби, що на південному кордоні, а з ним – службовий собака.
– Ми з Цезарем старі бойові друзі, — згадує старший прапорщик Сергій Нагорний. — Не раз доводилося вступати у двобій з протиправною діяльністю на передньому краї Батьківщини. Жодного разу Цезар не підвів мене. Якось добре натренований пес «винюхав» группу нелегалів, що замаскувалися у схованці, обладнаній у вантажівці, а іншого разу – спрацював на вибухівку та наркотичну сировину.
Минули роки, Сергій продовжував відбувати службу, а Цезар «пішов на пенсію» — вичерпав свій «ресурс»: професійний вік службового собаки недовгий…
– Пес залишився у прикордонника. Родина Нагорних прикипіла до нього душею. Обладнали для Цезаря вольєр, добре доглядали, — каже Людмила Катеринич. — І коли господар-прикордонник вирушав на пункт пропуску, Цезар жалібно скавчав, носився по вольєру. Раз дружина Сергія, дивлячись на собачі страждання, не витримала та відчинила вольєр. Вибігши зі свого помешкання, не звертаючи уваги ні на кого, собака пішов польовою дорогою. І куди б ви думали? До прикордонного пункту. Прикордонники одразу ж помітили свого колишнього «колегу»: «Дивіться, наш Цезар! Звідкіля ти взявся, друзяко?! І вистачило ж духу подолати таку відстань!» Пес радів, весело метляв хвостом, а хлопці вже збирали ласощі, щоб пригостити дорогого гостя. Перед Цезарем виклали усе, що мали, проте він не доторкнувся до гостинців, а подався до автомобільного потоку на кордоні. Принюхувався до кожної автівки. А потім знаходив затінок, і, перепочивши, йшов назад додому аж за 10 кілометрів.
…Декілька місяців поспіль прикордонний наряд спостерігав, як польовою дорогою йде немолода німецька вівчарка. Бійці посміхалися: знову Цезар добирається на службу! І щоразу пес обходив автомобільний потік закордонного прямування – і з почуттям виконаного обов’язку повертався у село. З кожним днем сили все більше полишали старого Цезаря. Здебільшого, коли господар йшов на службу, собака виходив на шлях і проводжав його сумним поглядом.
Цезар, на жаль, покинув цей світ, але й досі у пам’яті спогад про чотирилапого охоронця, серце якого було сповнене тугою за кордоном, де, напевно, і понині живе частинка його відданої собачої душі…
