Ловлю мушку крізь планки проріз,
Дно окопу залите водою.
Плачуть хмари, обвислі від сліз,
І бредуть в рідний край чередою.

Вже, нарешті, здалася зима,
Відступили в Росію морози.
Лиш війні кінця краю нема,
І з небес омивають нас сльози.

П’ятий рік, і не видно кінця…
Смерть щоденно на жертви чатує,
У руках загрубілих бійця
Телефон, наче серце, вібрує.

Передчасно сивіють батьки,
Очі повні слізьми у дружини,
Перев’язують діти ляльки,
Накладають пов’язки і шини.

Війна всюди в моєму житті,
Навіть дома, там, де не стріляють.
І з ікон споглядають святі,
Як нас з тої війни виглядають.

Ловлю мушку крізь планки проріз,
Ноги вгрузли в розкислу багнюку.
Хто там радий, що дали безвіз?
Хоч на день – автомат йому в руку…
Мирослав ВЕРЕСЮК