«Христос Воскрес! У дні, коли ще відлунює пасхальна радість, а Церква Христова прославляє силу Життя, що перемогло смерть, я з любов’ю і болем звертаюся до вас, дорогі брати і сестри — до тих, хто досі з різних причин залишається у юрисдикції московського патріархату», — йдеться у тексті звернення, оприлюдненому на офіційній сторінці Рівненської єпархії ПЦУ.
«Минуло вже три роки від Собору у Феофанії, який декларував нібито «відмежування» УПЦ від москви. Але чи принесло це справжню свободу? Чи справді змінило духовну суть? Ні. Замість справжньої незалежності — невизначеність. Замість єдності з повнотою світового Православ’я — канонічна ізоляція. Замість братерської єдності українського православ’я — нові розділення. Замість чіткого осуду агресії росії — мовчазне схвалення, прикрите красивими словами.
Сьогодні, коли на нашій землі триває війна, коли гинуть захисники, коли матері ховають синів, а священники — відспівують дітей, не може бути «наполовину правди» і «наполовину свободи». Бо наполовину вільний — значить досі в полоні. Наполовину свій — значить ще чужий.
Дорогі у Христі! Справжній відхід від москви — це не косметичні зміни у статуті. Це — глибоке, цілісне, канонічне, духовне розмежування з релігійною системою, яка благословляє війну, виправдовує насильство, поширює ідеологію «русского міра», що є анти євангельською і анти християнською за своєю суттю.
Саме тому сьогодні я знову, як брат, як архіпастир, закликаю вас: об’єднайтесь із Помісною Православною Церквою України — єдиною канонічною Церквою українського народу, визнаною Вселенським Патріархом та іншими Помісними Церквами. Церквою, яка молиться рідною мовою, яка стоїть поруч з воїнами і волонтерами, яка благословляє правду, а не тиранію.
Православна Церква України — не політичний проект, як дехто намагається переконати. Це — плід столітньої боротьби за духовну свободу. Це — відповідь на мільйони молитов, пролиту кров, терпіння і жертовність нашого народу. Це Церква, яка народжувалася не в кабінетах, а в підпіллі радянських гонінь, у наметах Майдану, в окопах на Сході, в госпіталях і шелтерах — там, де Бог завжди поруч із стражденним.
Чи не до цієї Церкви сьогодні кличе вас Христос? Чи не тут — місце пастиря, який хоче бути зі своїм народом, а не в затінку колоніального минулого?
Знаю, що вам непросто. Знаю про страх, нерозуміння, тиск середовища. Але послухайте голос Євангелія:
«Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене; і хто любить сина або дочку більше за Мене, той
недостойний Мене. І хто не бере свого хреста і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мф. 10:37–38).
Єдність із Автокефальною Православною Церквою України — це не зрада, це — вірність Христу. Це — повернення до правди. Це — духовне визволення.
Ми чекаємо вас — не з образою, а з розпростертими обіймами. Як батько — сина. Як брат — брата. Бо ми не вороги. Ми — одна родина. Один народ. Одна Церква.
У нашій єпархії вже десятки громад зробили цей вибір. І всі вони говорять одне: «Ми знову відчули, що стоїмо перед Богом, а не перед чиновником. Ми знову молимося нашою мовою. Ми знову — вдома.
Не бійтеся. Повертайтеся. Бо Церква — це не стіни. Це Христос, Який посеред нас. І сьогодні Він знову говорить: «Щоб усі були єдині…» (Ін. 17:21)
У єдності — наша сила. У правді — наша свобода. У Христі — наше майбутнє.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Нехай благословення Воскреслого Спасителя зійде на кожного, хто прагне йти дорогою правди, любові й вірності. І нехай серце кожного з вас почує голос Божий і насмілиться відповісти на нього з довірою та мужністю.
З молитвою і надією,
+ Іларіон,
митрополит Рівненський і Острозький
27 травня 2025 року»”
