– Ти ніколи не станеш відомим журналістом і редактором. Бо, щоб стати такою, тобі потрібно мати або дуже впливових батьків, або ще більш впливового «любовніка», – натякав мені колись дуже впливовий бос.

Але я вибрала третій шлях і стала першою жінкою в Україні, співзасновницею незалежного ЗМІ, разом із колегами – однодумцями.

А тепер уже і письменницею із відзнакою «Коронації слова».

Щоб втриматись на цьому шляху волі, але зі штормами та торнадо, довелось закінчити школу із золотою медаллю, із відзнакою факультет журналістики, військовий вуз та пройти стажування у Гарвардському університеті США.

А далі – служіння тобі, мій рідний народе і тобі, серцем вибрана земля – Україна.

В житті журналіста є два шляхи – стати регентом при королях чи наставником народів, – стверджували класики.

Я вибрала другий. Але все своє життя намагалась переконати кожного читача – від найвіддаленішого села до великого міста, що українці величний і вільний народ. Нащадки королів і королев, мають легендарне минуле і не менш – майбутнє та сьогодення.

Особливо в час воєнного лихоліття, кожному українцеві варто знати якого непереможного і заможного Трипілля, яке було центром Європи, ми нащадки.

А далі легендарних скіфів і нескорених сарматів, Київської Русі, що була найбільшою державою Європи.

Це коли в тих «магучіх» жаби в болотах кумкали. В серії публікацій я намагалась довести на фактах що ми нащадки 149 королів та королев Європи та цивілізованого світу, які мали українське коріння.

Наприклад, в 9-ти усіх королівських династіях Великобританії в 6-ти наше українське коріння. А велика Османська імперія, яка була такою могутньою як тепер наддержави США та Китай, мала майже 300 років українських султан та валіде – матерів і бабусь султанів. Із 40 султанів цієї імперії в кожному третьому текла кров наших землячок султан, що із невільниць зуміли стати повелительками наддержави.

Дякую, що поширили ці мої есе мільйонам в усьому світі.

За весь час незалежності наша медіакорпорація «33-й канал» заплатила в бюджет держави сотні мільйонів податків і не взяла взамін жодної копійки.

Ставши на шлях творення в Україні незалежних ЗМІ, ніколи не сподівалась на подачки.

Але зараз, в часи війни, закликаю кожного – підтримуйте як можете українську незалежну журналістику. Бо якщо підемо ми – прийдуть знову ті, що «внушатимуть», що ми окраїна, і мова наша – говор. І історія – все від них – росімперців.

А королі то їхні царі, і хто випнеться з наших – одразу анафема від ручного мосталібану із гебістом кірілом на чолі.

Журналістика це все моє життя без перебільшення тепер кажу я, бо обравши цю професію жодного дня не зрадила їй.
Який він шлях у ній? Якщо одном словом то тернистий.

Але це затаскане слово можна розшифрувати іншими зізнаннями – через служіння їй я втратила вагони «друзів».

Пізнала і що таке чорний піар від «колег», які «грязними черевиками влізли в літературу».

Іронізувати тут можна лише щодо того, що на їхньому «ринку» розцінки за мене були одні із найдорожчих.

Знаю конкретно кому дали заробити на цьому мільйони.

І тих, хто пішов з таким же чорним піднебінням обливати брудом власну країну та народ, бо там ще більші «заробітки»…

Мерзота вона є всюди.

Нам 33. Як, самі того не відаючи, таку назву обрали 33 роки тому. І Україні 33. І вона як і кожен із нас йде зараз на свою Голгофу і несе свій хрест.

І кожному із нас вистачає на цій дорозі зрад, нікчемності, лукавства, принижень, аморальності і підступності.

Але обовʼязково буде Воскресіння!

Чи розчарувала мене журналістика? Ні. Хіба що добавила мудрості:

– Ми живемо не у Раю, а на грішній землі, тому тут раю бути не може. І далеко не все тут стається і збувається.

Але я намагалась наблизити його як могла, – заспокою тепер себе.

Нам усім зараз потрібно засвоїти – слово не менш вагома зброя, аніж та, що на передовій.

І тому лозунг буде простий, українці не здавайте інформаційний фронт!

– Не називайте мені скільки ви території завоювали, назвіть скількох ви зробили нашими союзниками, – казав Наполеон.
І якщо вони такими не стануть – ваші завоювання зброєю виявляться нічого не вартими.

Тому в День журналіста закликаю всіх колег як могти тримати інформаційний фронт.

А кожного українця допомагати нам у цьому!

Ось така сповідь вийшла…

Слава нації і журналістам які служать правді!

З повагою, 
Тетяна Редько