Час — це найцінніший дар, подарований людині. І водночас — найчастіше змарнований. Ми живемо так, ніби маємо в запасі цілу вічність: відкладаємо мрії, відтягуємо примирення, переконані, що «завтра» гарантоване. Але цвинтар — це місце, повне людей, які думали, що в них ще є час…

Німе мовчання могил приховує тисячі незавершених справ, невисловлених вибачень, ненаписаних книг і нереалізованих мрій.

Скільки людей залишили цей світ, так і не заспівавши пісню, що жила в їхньому серці… Скільки слів залишилися назавжди замкненими в їхньому горлі…

Вони — так само, як і ми, — думали, що в них є ще час.

Але час не шанує ані віку, ані статусу — він не чекає ні на кого.

Тож питання сьогодні звучить просто: що ти робиш з часом, який маєш?

Зволікання — це могила мрій.

Хтось колись сказав: «Дорога “колись” веде до міста “нікуди”.»

Скільки життів закінчилося в жалю через отруту відкладання…

Люди кажуть: «Почну завтра…», — але що, як завтра ніколи не настане?

Скільки книжок залишилися ненаписаними, бо хтось думав, що ще встигне?

Скільки батьків не сказали своїм дітям «Я тебе люблю», бо думали, що ще буде нагода?

Скільки душ померло з гіркотою, образою, непрощенням… бо всі вірили, що в них є ще час?

Зволікання — це злодій.

Тихий убивця, що краде наше покликання, наше майбутнє, наше спасіння.

Смерть — не вибирає.

На цвинтарі лежать і молоді, і старі, і багаті, і бідні, і сильні, і слабкі.

Її не цікавить, чи встиг ти здобути диплом, почати бізнес або примиритися з ближнім.

Світ втратив королів, президентів, жебраків і звичайних людей однаково —

бо смерть приходить без попередження.

Можливо, ти думаєш, що ще встигнеш почати служити Богові…

Що ще встигнеш сказати близьким, як вони тобі дорогі…

Що ще встигнеш змінитися…

Але що, як цієї ночі, твоя душа буде покликана? (Лк 12,20)

Смерть рідко попереджає.

Запитай у тих, хто вже похований: скільки з них знали, що це був їхній останній день?

Ти не знаєш, скільки часу тобі залишилось.

Єдиний мудрий вибір — використати час зараз.

Годинник цокає.

Уяви: стоїш при брамах вічності, озираєшся на своє життя — і розумієш, що змарнував його…

Це трагедія.

Бо найбагатше місце на землі — це цвинтар:

він повен нереалізованих задумів, ненаписаних історій, невикористаних талантів, втрачених можливостей.

Не стань ще одним іменем на надгробку, за яким стоїть лише історія жалю.

Не будь тим, хто думав, що має ще час, — але так і не встиг по-справжньому жити.

Ти не контролюєш день своєї смерті.

Але ти можеш контролювати, як прожити кожен день до неї.

Живи мудро. Люби глибоко. Прощай швидко. Працюй із метою.

Бо одного дня час вичерпається.

І коли це станеться — хай буде сказано:

«Він (вона) використав свій час добре».

Використай час зараз.

Цвинтар уже й так повний жалю.

о. Альберт Нвосу”

Московія має бути зруйнована.

Юрій Мельник