За понад рік лікування та реабілітації Віталій повернувся у стрій.

Все ще впевнено крокує, втім вже на протезі, тримаючи на руках наймолодшу із трьох доньок.

Віталій Васильчук приступив до виконання обов’язків на посаді дільничного офіцера поліції в Острозі в 1999 році. Тут прослужив 17 років. Коли у 2014 році формувалося перше відрядження у зону АТО, Віталій був у списках. Потому — іще три таких ротації.

Відслуживши 25 років, пішов на заслужений відпочинок. Та спокій тривав недовго — з початком повномасштабного вторгнення він очолив добровольче формування.

У 2023, коли формувалась Об’єднана штурмова бригада «Лють», став одним із перших у списах зареєстрованих. Після навчання відправилися нести службу на Донеччину. У березні 2024 року під часу виходу з позицій натрапив на вибухівку:

«Я був останній у групі. Всі побратими вже пройшли, тож я не усвідомлював, що небезпека іще поруч. Але завдяки оперативній допомозі частину ноги вдалося врятувати», — згадує страшні моменти Віталій.

У подальшому — тривале лікування й реабілітація. Нині Віталій вже досить добре освоїв протез. Досі спілкується із побратимами.

Старша донька Марина — вже лейтенант поліції. Свій шлях обрала будучи у 9 класі, коли вступила до Київського ліцею безпекового спрямування та національно-патріотичного виховання ім. Я.Кондратьєва НАВС. Пишається батьком та зізнається, що завжди брала з нього приклад.

У житті Віталія  — чотири найрідніші жінки: дружина Тетяна та доньки Марина, Дарина і маленька Вікторія. Із ними — лише до Перемоги.

Про це повідомляє пресслужба поліції.