Люди хотіли вчинити самосуд…

Хто він, Артем, що під час прощання з Героєм з’явився, обмотаний російським прапором окупантів?

Каже: так заявив протест, що хоче до рф. Але його не пускають туди. Нова форма ухилянства? «Нехай подякує це дрантя Артем спецслужбі, що встигли забрати. Бо присутні на похороні односельці й побратими захисника Вадима Дудника, якого хоронили в Якушинецькій громаді, розірвали б його на шматки», — обурюються очевидці із села Юзвин (до перейменування — приміське Некрасове), де це сталось, та ще й під час таких трагічних подій.

Відео із цих подій облетіло всі соцмережі. Люди шоковані.

Ось що повідомляють правоохоронці:

«22 червня 2025 року в селі Юзвин Вінницького району, під час поховання загиблого українського захисника Вадима Дудника, стався обурливий інцидент. Місцевий житель вийшов на подвір’я свого приватного домоволодіння, обгорнувшись у російський триколор. Цю зухвалу демонстрацію помітив односелець, який саме розкладав квіти перед початком жалобної церемонії.

За даними правоохоронців, 29-річного правопорушника оперативно затримали. Поліція проводить слідчі дії, вилучає речові докази. Після завершення першочергових процесуальних заходів буде надана правова кваліфікація його діям. Процесуальне керівництво здійснює Вінницька окружна прокуратура».

Як стало відомо журналістам «33-го», житель села Юзвин є прихильником «руського міра». Він придбав російський прапор, іншу атрибутику, в тому числі погони російських військових, на одній із інтернет-платформ. Як це все пропустили через нашу митницю — ще одне запитання до правоохоронців.

«Ми навіть не хочемо говорити про цю наволоч, що сміла ось так вчинити. Ім’я цього Артема в Юзвині буде навічно заплямоване, як і членів його родини, які, на жаль, недалеко втекли від цього любителя «руского міра». Ми краще розповімо вам про того, кого проводжали у Вічність всією громадою — Вадима Дудника.

Полеглий Герой Вадим Дудник народився 30 березня 1987 року в місті Бровари. Згодом проживав у селі Антонівка Томашпільського району, а з 2010 року — в Юзвині. Понад десять років працював майстром у КП «Вінницяміськтеплоенерго».

Із перших днів повномасштабного вторгнення став до лав місцевої територіальної оборони, а вже 28 квітня 2022 року добровільно приєднався до Збройних сил України, служив у складі 46-ї окремої десантно-штурмової бригади. У складі підрозділу брав участь у визволенні територій Херсонщини та Бахмута. Мав військове звання старшини.

17 червня, перебуваючи в районі населеного пункту Просяна Дніпропетровської області, Вадиму раптово стало зле. Попри зусилля медиків, життя воїна врятувати не вдалося».

Ось які разючі крайнощі: один з ровесників віддав життя за Україну, інший готовий так зухвало відмовитись від неї.

«Знаєте, вже навіть колишні колаборанти, кляті симпатики рф, побувавши у колоніях і почувши, яка подальша доля їхніх обміняних сєпарів, відмовляються проситись на обмін.

Бо тут у нас ще із такими церемонились, а там — у штурмові бригади чи шпигуни-смертники — і вперед…» — розповідають нам оперативники.

«То нехай цей Артем років п’ять попрацює на українських каменоломнях, відсидить по повній, а далі нехай валить за Урал. І там у вічній мерзлоті хаває баланду та п’є брагу разом із «блізкімі йому по духу», — радять обурені земляки.

А другі ще категоричніші: «Таких треба за законами воєнного часу…»

Андрій Власенко