У церковному календарі Православної Церкви не існує жодного свята з назвою “яблучний Спас”. Ця назва — народне, побутове означення, яке з’явилося з огляду на благочестивий звичай освячення плодів у день свята Преображення Ісуса Христа.

Саме в цей день, за уставом, у храмах відбувається освячення плодів нового врожаю, зокрема яблук, винограду та інших плодів, як вдячність Богу за Його дари. Але сенс свята — не в яблуках, а в таїнстві Преображення Христа на горі Фавор, коли Господь явив учням Свою божественну славу.

Називати це велике двунадесяте свято “яблучним Спасом” — означає підміняти глибокий богословський зміст поверхневими обрядами. Це не просто неточність, а прояв релігійного невігластва, що спотворює суть великого євангельського свята. Заміна духовного змісту культом фруктів — це профанація, яка відволікає від головного – Христа Спасителя. Ми приносимо плоди лише як дар Богові. Називати свято “яблучним Спасом” – означає зводити його до побуту, до звичаю без розуміння, а це — гріховне спотворення істини.

Ми приносимо до храму яблука, груші та інші плоди не для того, щоб просто освятити й забрати додому. Це — наша подяка Богові за урожай, наша десятина від першого плоду землі. Ми освячуємо ці дари, щоб розділити їх з ближніми, з тими, хто потребує. Жертовність і милосердя — ось справжній зміст цього приношення. Бо коли ділимося з ближнім, ми ділимося з Самим Христом.

Нехай же ми не шукаємо лише освячення яблук, а прагнемо власного преображення душі, боротьби з гріхом і наближення до світла Божої благодаті.