Зараз, коли війна і випробування, варто кожному із нас взяти за приклад силу духу та віру у себе цих величних жінок, що із рабинь стали володарками країн і континенту.

Мало хто знає, що Анастасія — Роксолана (Хюррем-султан) і Надія — Хатідже Турхан — дві українські султани Османської імперії, які розпочинали та завершували «Величне століття». Тобто, коли 100 років цією імперією правили жінки, увійшовши до найвищого органу як валіде -мати чи жінка султана. Цей інститут негласно заснувала Роксолана. А Надія взагалі стала регентом неповнолітнього сина.

Таких жінок у Османській імперії було п’ять: Нурбану — невістка Роксолани, дружина її сина Селіма, Сефіє — дружина онука Роксолани. Кесем — свекруха Надії.

І саме Надії, побачивши, як свекруха, яка правила більше 20 років через малолітніх синів і намагалась це робити через 4-річного сина Надії, довелось вступити у нерівний бій із нею і перемогти. До цього Кесем наказала вбити 16 братів своїх синів-султанів.

Тобто двобій був на смерть. Але вона спіткала свекруху. А Надія, яку називали в імперії вже Хатідже Турхан, стала відомою на весь світ повелителькою. І всі роки, доки правив її син Мехмет Четвертий, із 4-х років і до смерті, вона як могла допомагала Поділлю…

І це вона врятувала наших предків від того злощасного «возз’єднання» з рф Богдана Хмельницького. І на Поділлі тоді «русскім смородом» і не пахло…

Але тоді цих двох 12-річних дівчаток, тільки в різні часи, гнали людолови Поділлям — Чорним шляхом, який і тепер орошений сльозами — по ньому летить вся нечисть до України…

Вже з невільниками, а це могло бути і 10000 людей, захоплених татарами (саме вони були тоді людоловами), від Кам’янця-Подільського, через Новоушицю до Летичева, через Сабарів, далі на Липовець, Оратів чи на Ладижин, Муркурилівці, Немирів, Ямпіль, інші містечка і села Поділля, це як куди, розбрідались ці зайди, вели наших земляків у мотузках до Кафи (Феодосії). Там на невільничому ринку їх продали до гарему султана.

Чому саме подолянок так прагнули захопити людолови?

Бо в тогочасній Туреччині мода була на наших дівчат. Вони вважались там еталоном краси — русяве волосся, гарна постава, стриманість, очі зелені чи сині, сірі…

Але в основному брали таких у секс-рабство…

Потрапили подібним чином і наші землячки у гарем до султанів. І далі зуміли піднятись так, що просто захоплює дух від їхньої величності.

Як на мене — навіть не їхнє багатство та значимість перехоплюють подих, а те, як вони зуміли допомогти Україні та Європі ставати на ноги. І допомагали як могли християнам. Видавали спеціальні накази за підписами своїх чоловіків, синів, які брали під свій захист православні монастирі, церкви і резиденцію Вселенського Патріарха, яка і досі в столиці, здавалося б, мусульманського світу.

І хоча називають дослідники, що всього було 7 чи навіть 14 українок, разом із кримчанками, в гаремі, що народили султанів, ці дві жінки — українки з Поділля — стали одними з найвпливовіших жінок Османської імперії. Отож, давайте порівняємо їх — чи їхні шляхи, характери та роль у історії мали важливі відмінності.

Чим були схожі й різнились Роксолана і Надія

Роксолана (Хюррем-султан) увійшла в історію як перша рабиня гарему, що стала законною дружиною султана Сулеймана Великого. Як зазначає історик Ахмет Джеберті:

«Роксолана була не просто коханою дружиною, вона стала політичним гравцем, що змінила структуру влади в імперії».

Вона володіла неабиякою харизмою, політичним чуттям і впливом. Роксолана була реформаторкою, внесла зміни у структуру влади і активно займалася благодійністю. Її статки були величезними — вона управляла маєтками, замовляла масштабні будівництва, була символом краси та сили.

Надія Хатідже Турхан — мати султана Мехмеда IV і фактична регентка імперії у час його неповноліття. Як пише дослідниця Олександра Шутко:

«Хатідже Турхан — це «залізна леді» Османської імперії XVII століття, що не боялася брати владу в свої руки і керувала імперією у найскладніший період».

Вона керувала державою у складний період, підтримувала українських гетьманів і залишила значну культурну спадщину. Її щоденні доходи перевищували прибутки найвищих чиновників, що свідчить про її неабияку могутність.

Зовнішність обох була схожою: світловолосі, зі світлими очима, типовими для українських жінок рисами. Проте Роксолана була більш витонченою і вважається символом східної краси, а Хатідже виглядала більш суворо та аристократично.

Перевага Роксолани — здатність стати коханою дружиною султана, що принесло їй винятковий статус і вплив у мирний період розквіту імперії. Як підкреслює історик Орхан Кемаль:

«Хюррем-султан стала символом жіночої сили і мудрості, що змінила хід османської історії».

Подільський еялет існував на території Вінницької та Хмельницької областей з 1672 року по 1699 офіційно. Із 1951 – під покровительством Надії – Хатідже та її сина. Після смерті султана Поділля повернули Речі Посполитій. Далі його загарбала Московія.

У Подільському еялеті було утворено чотири санджаки: у Кам’янці-Подільському, Барі, Язківці та Меджибожі.

Перевага Надії Хатідже — політична сила як регентки, керівниці імперії у непрості часи, її зв’язки з Україною, а також суворий, але ефективний стиль управління.

Обидві жінки залишили по собі глибокий слід в історії Османської імперії, ставши прикладами жіночої сили і впливу у світі, де влада традиційно належала чоловікам.

Період «султанату жінок» (XVI-XVII ст.) — це час, коли валіде-султани були справжніми керівниками імперії, особливо під час неповноліття султанів. Вони впливали на всі сфери — від внутрішньої політики до зовнішніх відносин і культурних проєктів.

Саме Хатідже, на прохання українських гетьманів, надавала допомогу Україні, і Богдан Хмельницький зробив велику помилку, пішовши у союз із росією. І тоді Надія разом із сином Мехмедом допомогла гетьману Правобережної України Петру Дорошенку і врятувала Поділля від Російської імперії. Вона допомогла включити його як автономію у склад імперії, якою із сином управляла.

Щоб не бути голослівними, проаналізуємо переваги над російською імперією. Хоча зрозуміло, що це була також залежність. Але, до слова, тоді навіть у більшій залежності від Порти була більшість країн нинішнього ЄС.

Переваги Поділля у складі Османської імперії порівняно з Російською імперією

1. Релігійна терпимість і відносна автономія православ’я

Османська імперія офіційно визнавала православних християн як «західні народи» (міллет), гарантуючи їм певну релігійну автономію, зокрема право на власне духовенство і церкви.

Російська імперія активно просувала русифікацію, зміцнювала православ’я, але водночас жорстко контролювала релігійні меншини та українську культуру.

Під османами православні громади мали можливість зберігати свій устрій, хоч і з певними обмеженнями, натомість під Росією часто зазнавали культурного тиску.

2. Відносна автономія місцевої влади

У складі Османської імперії Поділля, особливо як санджак, мало власне місцеве управління, де діяли місцеві урядовці.

Під Росією відбувалась централізація влади, зменшення ролі місцевої знаті, посилення бюрократії і запровадження російських законів і адміністративних структур.

3. Менший соціальний тиск і селянські обов’язки

Хоча османська податкова система була суворою, в деяких випадках податки і повинності для селян бути менш жорсткими, ніж у Російській імперії, де кріпацтво було надзвичайно жорстоким і мало практично безправний статус.

4. Відсутність русифікації і культурного тиску

Османська імперія не займалась насильницькою асиміляцією українського населення, не проводила політику русифікації, що стало характерним для Російської імперії.

В османському Поділлі українська мова і культура зберігалися краще, хоча й у межах статусу підданих імперії.

5. Військово-стратегічне значення і міжнародні зв’язки

Поділля у складі Османської імперії було частиною великої міжнародної системи, що давало можливість місцевим елітам вести зовнішню політику через султанський двір, мати зв’язки з козацькими гетьманами, Польщею, Кримським ханством.

Під Росією такі зв’язки були обмежені, а зовнішня політика проводилася централізовано.

Відчуваю, як мої опоненти вже волають, що це неправда, бо ж стільки радянська та російська пропаганда їм твердила зворотне. Тому я попросила штучний інтелект порівняти форми законодавства тієї епохи. І ось він, а не я видав такий результат.

Рабиня повернулась на Поділля у кареті і шатах

Як відомо, Роксолана, яка таємно допомогла західному світу зміцнитись, перенаправивши військо Сулеймана на багатих персів (але братів по вірі), на жаль, не змогла побувати на рідному Поділлі.

А ось Надія, вже у ролі повелительки, це зробила. Таємно — стверджують одні, чи явно (щоб ви розуміли — її супровід нараховував більше 1000 слуг і супроводу) вона побувала у рідному селі на Поділлі. Дослідники стверджують, що саме у Кам’янці-Подільському, де була столиця Подільського санджаку, бачили ту повелительку у вишневому оксамиті. Але в селах Лука-Мелешківська, у місті Ладижин, Анадоли та Селища, інших з покоління у покоління передавалась легенда, що місцева дівчина була зловлена як рабиня, в будинку, який варвари спалили, лише брат її вижив. А повернулась у вишневих шатах та з короною королеви на голові, в кареті, але не назвала свого імені…

Чи не про неї ці легенди?

Що відомо точно, то це те, що вона таки розшукала свого брата Юрія і забрала його до себе у Стамбул.

Кажуть, що він був пашею.

Надія Хатідже-султан увійшла в історію ще і як найбільша будівнича — жінка епохи. Стамбул до сьогодні прикрашає унікальної краси Нова мечеть, яку ще називають мечеттю матері-повелительки (Валіде).

Бо, щоб зберегти життя синові, їй, жінці-матері, яка народила сина Мехмета у 15, а доньку втратила малою, довелось витримати смертоносний поєдинок із безумним чоловіком, що мало не вбив рідне дитя, а потім ще, після смерті чоловіка, довелось у 21 рік знищити свою свекруху, щоб врятувати чотирічному синові життя і не побоятись стати його регентом й управителькою такої великої країни.

Ну як тут не захоплюватись… І на завершення: вона таємно допомагала будувати православні храми на Поділлі. Є свідчення, що пожертви отримали Могилів-Подільський храм, у Барі, Кам’янці…

Ось такі вони — наші подолянки, які пережили страшні випробування, але вийшли з них легендарними переможницями.

Варто було б не загарбникам ставити на Поділлі пам’ятники, а ось їм. А може, ще поставимо?

Тетяна Редько