Це означає, що людина може багато постити, молитися, робити добрі справи, але якщо в цьому немає правильного напрямку, якщо вона керується власною думкою чи пристрастями, то користі не буде.

Розсудливість зростає на ґрунті смирення. Хто довіряє лише собі, той легко впаде в обман; хто ж визнає свою неміч і шукає Божої волі, той поступово навчається розрізняти добро від зла. У цьому допомагає молитва. Преподобний Ісаак Сирін говорив, що саме в молитві серце набуває тонкого чуття: людина починає відчувати, що приходить від Бога і приносить мир, а що виникає з пристрастей чи від лукавого й приносить неспокій.

Велику вагу отці надавали слухняності та відкриванню помислів духовним наставникам. Авва Дорофей наголошував, що той, хто радиться і не довіряє собі одному, захищає себе від небезпеки. Через поради досвідчених духовних отців людина вчиться бачити те, чого сама ще не може розпізнати.

Також розсудливість невіддільна від постійного звернення до Святого Письма і творів святих отців. Слово Боже стає світильником, що освітлює шлях і показує, як уникати крайностей. Авва Пімен учив, що у всьому потрібна міра, і саме розсудливість допомагає не впасти ні в надмірний аскетизм, ні в розслабленість.

Досвід духовної боротьби, покаяння й поступове очищення серця також є школою розсудливості. Тільки той, хто на власному досвіді пізнав, як діють пристрасті й як приходить Божа допомога, починає бачити тонкі підступи зла і відчувати дію благодаті. Тому святі отці називали розсудливість «оком душі», яке допомагає правильно йти шляхом спасіння серед багатьох спокус.