У Верховній Раді зареєстрували проєкт постанови, яким пропонують звернутися до Нобелівського комітету з ініціативою висунути Дональда Трампа на Нобелівську премію миру.
Авторський список ініціаторів постанови виглядає більш ніж промовисто: серед підписантів переважають політики зі скандальною репутацією, зв’язками з олігархічними групами та проросійською орієнтацією.
Анна Скороход («За майбутнє») — колишня депутатка від «Слуги народу», виключена з фракції, відома конфліктами; пов’язана з лобіюванням інтересів олігархів — спочатку Ріната Ахметова, тепер Ігоря Коломойського.
Анатолій Урбанський («За майбутнє») — одеський політик, якого також відносять до групи Коломойського.
Тарас Батенко («За майбутнє») — співголова однойменної групи, яку вважають підконтрольною тому ж олігарху.
Олександр Юрченко («Відновлення України») — екс-«Слуга народу», фігурант гучного корупційного скандалу; разом із помічником Іваном Фіщенком був спійманий НАБУ на хабарі.
Анатолій Бурміч («Відновлення України») — колишній депутат від проросійської партії «Опозиційна платформа — за життя». У лютому 2022 року, вже після початку широкомасштабного вторгнення, робив сумнівні заяви про причини війни: нібито США спровокували конфлікт «щоб українці ненавиділи росіян, а Європа посварилася з росією». Заперечував факт російської агресії, аргументуючи це тим, що їй «точно не вигідно» розв’язувати війну. Крім того, звинуватив українську владу в небажанні вести переговори «будь-де» та заявив, що влада нібито «планує загинути всі разом».
Георгій Мазурашу («Слуга народу») — відомий низкою скандалів та суперечливих законодавчих ініціатив.
Михайло Соколов («Батьківщина») — у 2006 році намагався через суд скасувати обов’язкове дублювання фільмів українською.
Микола Тищенко (позафракційний, екс-«Слуга народу») — один із найбільш одіозних українських політиків. У минулому відомий як кримінальний авторитет на прізвиська «Коля-котлета» та «Коля Оболонський», нині перебуває під слідством за низку кримінальних правопорушень.
Ініціатива українських депутатів із висунення Дональда Трампа на Нобелівську премію миру виглядає радше як політичний піар, ніж реальний крок.
Механізм присудження премії повністю залежить від Норвезького Нобелівського комітету, склад якого формує парламент Норвегії, де більшість належить лівоцентристській «червоно-зеленій» коаліції, політичні орієнтири якої суттєво відрізняються від курсу Дональда Трампа.
Реальні шанси на таку номінацію фактично відсутні, але сама ідея дозволяє авторам проєкту потрапити в інформаційні стрічки та викликати суспільний резонанс.
