Вінничанин Андрій Рачек став до лав Збройних сил України добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення. Служив у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка, був старшим солдатом інженерно-саперного взводу. Виконував бойові завдання на Покровському, Сумському та Запорізькому напрямках.
Через важке захворювання, спричинене наслідками служби, помер 4 жовтня. Йому було 53 роки.
Андрій Рачек народився 17 січня 1972 року у Вінниці, закінчив школу №29, усе життя працював будівельником. Разом із дружиною виховав трьох доньок, наймолодшій зараз лише 13 років. У вільний час захоплювався риболовлею.
Руслан Міхєєв став на захист Батьківщини влітку 2024 року. Служив стрільцем у 59-й окремій штурмовій бригаді імені Якова Гандзюка. Загинув 18 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку. Йому було 48 років.
Довгий час чоловік вважався зниклим безвісти.
Народився 2 листопада 1976 року у Вінниці. Після школи №9 здобув професію водія, але справжнім покликанням стала ювелірна справа. Понад 15 років працював на заводі “Діамант”, пройшов шлях від учня до майстра-гранувальника.
Не вижив після важкого поранення: у київській лікарні помер сержант з Іллінецької громади Василь Хоменко.
4 жовтня назавжди зупинилося серце Василя Юрійовича Хоменка, 17.11.1987 року народження. Під час запеклих бойових дій на Сумщині сержант отримав важке поранення. Його доставили до лікарні в Києві, де лікарі до останнього боролися за життя захисника. На жаль, травми були надто важкими.
У Вінниці попрощалися із військовим Максимом Блащуком. Боєць 57-ї окремої мотопіхотної бригади загинув на Харківщині внаслідок атаки дронів.
Максим народився 27 листопада 2002 року у Вінниці. Після закінчення ліцею №34 здобув фах у ДПТНЗ “Вінницьке міжрегіональне вище професійне училище”. Під час військової служби продовжив навчання — заочно закінчив Вінницький національний технічний університет, де цього літа отримав диплом магістра за спеціальністю “Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології”.
Свій військовий шлях хлопець розпочав ще до повномасштабного вторгнення — був призваний на строкову службу. У 2023 році підписав контракт зі Збройними силами України. Служив оператором безпілотника у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка. Воював на Вовчанському напрямку, здійснював розвідку, коригував вогонь і доставляв необхідні вантажі.
29 вересня поблизу селища Вільча Чугуївського району Харківщини воїн загинув внаслідок атаки дронів.
Вінницька громада попрощалася із полеглими захисниками Костянтином Пономаренком та Ігорем Андрейком.
Костянтин Пономаренко, випускник Києво-Могилянської академії, історик і журналіст, з перших днів повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ. Добровольцем воював у складі 425-го окремого штурмового батальйону «Скала» під позивним «Ван-Гог». 2 квітня 2024 року поблизу Костянтинівки зв’язок із ним зник, півтора року рідні чекали на диво. Йому назавжди 32.
Ігор Андрейко, воїн 41-ї окремої механізованої бригади, загинув 7 грудня 2024 року в бою біля села Новоіванівка на Курщині. Йому було 49. Народився у Вінниці, працював у торгівлі та власній справі, але з дитинства мріяв про військову службу.
Гніванська громада у жалобі: захищаючи Україну, загинув Олександр Сергійович Щур.
Чоловік народився 23 листопада 1985 року в селі Ворошилівка. Навчався у Ворошилівській загальноосвітній школі, яку закінчив у 2002 році. Здобув професію слюсаря, тракториста-машиніста та водія у Гніванському професійно-технічному училищі.
У свій час проходив строкову службу в Чернігівській області, у селі Десна.
У цивільному житті працював водієм БелАЗу на Гніванському кар’єрі, а також трактористом-комбайнером у підприємстві «Агросервіс» у Сутисках.
Олександр Сергійович був учасником АТО. Проявив себе як сміливий, патріотичний, відданий державі захисник. Участь в російсько-українській війні брав із 2022 року, бував у «найгарячіших» точках.
Неодноразово відзначений державними нагородами.
26 вересня 2025 року на блокпосту в місті Херсон солдат Щур Олександр Сергійович, стрілець-помічник гранатометника 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 5-ї стрілецької роти 2-го батальйону територіальної оборони військової частини А4044, загинув під час артобстрілу.
У чоловіка залишилися неповнолітній син, мати, батько, брат і дружина.
У Зятківцях провели в останній шлях бойового медика Валерія Меланича.
Зятківецький старостинський округ з почестями провів у засвіти гайсинчанина, ветерана російсько-української війни, бойового медика – Валерія Леонідовича Меланича.
Валерій Леонідович народився 08.12.1976 року у с. Зятківці. Закінчив місцеву сільську школу. Навчався у Гайсинському медичному училищі, здобувши медичну професію. Все життя віддав медичній сфері. Відпрацював 25 років у рентгенологічному відділенні Гайсинської центральної районної лікарні.
У 2015 році був мобілізований у 95-ту десантну штурмову бригаду. Служив на посаді бойового медика, евакуйовував і рятував побратимів. Ще деякий час працював у польових шпиталях у Краматорську та Бахмуті. Під час бойових дій отримав важку контузію, яка з часом призвела до загострення хронічних хвороб, тривожних розладів та погіршення здоров’я в цілому.
25 вересня 2025 року серце Валерія Леонідовича зупинилося назавжди.
Трагічна новина надійшла Ямпільської громади.
Стало відомо про загибель Дмитра Сергійовича Полібзи, 20.09.1996 року народження, з с. Велика Кісниця.
Радіотелефоніст відділення управління розвідувальної роти військової частини, старший солдат загинув 29 вересня 2025 року поблизу н.п. Новомиколаївка Краматорського району Донецької області.
Поховали військовослужбовця на кладовищі у селі Велика Кісниця.
Під час виконання бойового завдання загинув Анатолій Новіков із Павлівки.
1 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання загинув захисник України — Новіков Анатолій Петрович. Внаслідок ворожого обстрілу воїн отримав поранення, несумісні з життям. Йому було 24 роки.
Анатолій народився 25 січня 2001 року в селі Павлівка Калинівської громади, де й проживав. Навчався у місцевій школі, а після її закінчення вступив до Вінницького міжрегіонального вищого професійного училища, яке закінчив у 2019 році, здобувши фах кухаря-кондитера.
У липні 2021 року розпочав строкову службу у військовій частині 3028 Національної гвардії України, де згодом залишився служити за контрактом. У 2022 році закінчив Навчальний центр НГУ за напрямом «кінологічна служба».
У бою за Україну, її свободу і незалежність, мужньо виконавши військовий обов’язок, біля населеного пункту Красногорівка Донецької області 7 вересня 2024 року загинув
Бартков Андрій Андрійович, 01.03.1986 р.н., солдат, м.Хмільник (вважався зниклим безвісти).
Поховали військовослужбовця на Митницькому кладовищі в м.Хмільник.
Теплицька громада отримала сповіщення про смерть військовослужбовця.
1 жовтня 2025 року перестало битись серце Шкіліндея Володимира Віталійовича, жителя села Сокиряни.
Шкіліндей Володимир Віталійович народився 01 березня 1969 року в селі Тупичів Чернігівської області. Там пройшло його дитинство. Після закінчення школи пішов здобувати професію токаря. 1988 року пішов у армію. У 1999 році переїхав разом з дружиною в село Сокиряни Теплицької громади. У мирному житті Володимир працював у агроформуванні.
22 серпня 2024 року був мобілізований у лави ЗСУ. Служив старшим стрільцем-вогнеметником 2 мотопіхотного відділення у складі 118 окремої механізованої бригади. Був нагороджений медаллю “Ветеран війни”. Постійно був у “гарячих точках”.
У Теплицьку громаду прийшло сповіщення про те, що житель громади Кушнір Олександр Дмитрович, який вважався зниклим безвісти, загинув під час виконання бойового завдання 26 вересня 2024 року в зоні бойових дій населеного пункту Єлизаветівка Покровського району Донецької області.
Олександр народився 29 жовтня 1993 року в Криму, згодом разом із сім’єю переїхали на постійне проживання у село Залужжя. Там Сашко зростав, після закінчення Залузької школи продовжив навчатися у Теплицькому аграрному ліцеї та отримав спеціальність будівельника. У мирному житті працював за фахом – виконував різні ремонтно-будівельні роботи.
У червні 2024 року Олександр приєднався до лав Збройних сил України по мобілізації. Служив стрільцем 1 відділення супроводження взводу охорони роти забезпечення боєприпасами у складі 152-ої окремої єгерської бригади. Разом з побратимами стояв у найгарячіших точках, одна з них – Покровський напрямок.
З вересня 2024 року Сашко не виходив на зв’язок і вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Єлизаветівка Покровського району Донецької області. У рідних була надія, що він живий. Проте сподівання не виправдалися… Тіло захисника вдалося повернути під час репатріаційних заходів у 2025 році. Слідчими правоохоронних органів ідентифіковано тіло полеглого солдата Олександра Кушніра і офіційно визнано його загиблим 26 вересня 2024 року.
Своє останнє бойове завдання Олександр виконував на Покровському напрямку в районі населеного пункту Єлизаветівка. Там він і загинув. Воїну навіки 30…
Соболівська громада у жалобі.
Захищаючи Україну, загинув уродженець села Побірка – Вдовиченко Богдан Володимирович, 1986 р.н.
Богдан Вдовиченко на військовій службі з 18.07.24 року, стрілець 3 стрілецького відділення, 3 стрілецького взводу, 3 стрілецької роти в/ ч А 7351.
Загинув 03.09.24 року в районі н.п. Водяне Волковаського району Донецької області внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу.
«На щиті» у село Бабчинці Могилів-Подільського району повернувся Роман Анчиполевський.
Призваний прямим рекрутингом, перебував на обліку в другому відділі Тульчинського РТЦК та СП, солдат Анчиполевський Роман Олександрович служив розвідником 1 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти управління однієї із військових частин.
1 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання, внаслідок підриву на протипіхотній міні поблизу населеного пункту Кузьминівка Бахмутського району Донецької області, наш захисник прийняв свій останній бій.
Томашпільська громада провела в останню земну дорогу воїна Юрія Вишнівського.
Народився Юрій Анатолійович Вишнівський 19 серпня 1985 року у селі Вапнярки. Тут зростав, ходив до школи. Закінчивши 11 класів, Юрій навчався у Комаргородському професійно-технічному училищі за спеціальністю – водій та газоелектрозварник. Після училища працював у Києві на заправній станції, потім у Вапнярці – майстром з монтажу пластикових вікон. Згодом влаштувався працювати водієм у ТОВ «АК «Зелена долина». У 2010 році Юрій Вишнівський одружився з односельчанкою Аліною, у подружжя народилося двоє чудових синочків – Сергійко та Сашко.
Був мобілізований на військову службу у грудні 2023 року Тульчинським РТЦК та СП, служив водієм другого механізованого відділення третього механізованого взводу третьої механізованої роти механізованого батальйону.
Загинув воїн Юрій Анатолійович Вишнівський 27 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області.
Жителі Студенянської громади коридором слави зустріли Героя «на щиті».
Довгі місяці очікування не справдились, трагічна новина прийшла у село Кукули: загинув Сінчіневич Денис Володимирович, 12 листопада 1993 року народження.
Призваний третім відділом Тульчинського РТЦК та СП, головний сержант Сінчіневич Денис Володимирович служив командиром 1 розвідувального відділення розвідувального взводу.
Виконуючи бойові завдання, із 17 травня 2024 року зник безвісти. З часом вдалось з’ясувати, що Герой загинув у районі населеного пункту Новомихайлівка Покровського району Донецької області від поранення, яке виявилось несумісне із життям.
«На щиті» до рідної домівки повернувся Олійник Роман Анатолійович, 18 квітня 1983 року народження, житель селища Шпиків.
Мобілізований на військову службу в липні 2025 року Дніпровським РТЦК та СП, солдат Олійник Роман Анатолійович служив водієм автомобільного відділення взводу забезпечення батальйону управління.
У населеному пункті Ізюм Харківської області 29 вересня 2025 року воїн загинув.
Згасла свічка ще одного життя – Івашева Андрія Вікторовича, мешканця села Грабовець.
Солдат Івашев Андрій Вікторович був справжнім воїном, безстрашним і надійним. Разом із побратимами давав гідну відсіч ворогу.
В одному із таких боїв, поблизу населеного пункту Сєверне Покровського району Донецької області, наш захисник зник безвісти.
Факт загибелі підтвердився внаслідок передачі репарації тіл (останків).
