Якої в принципі не мало б бути.

Бо щоразу від рос на дитячому майданчику, гуртку, кавʼярні, маршрутці в голові німий крик «ЧОМУ?».

Яке майбутнє дитині ви бачите, виховуючи її в межах «pусн…» світу?

Яке життя хочете їй дати і де?

Чому говорите до моєї дитини мовою ворога? Так, мовою ворога, саме так я сприймала, сприймаю і сприйматиму рос.

Як втомлює щоразу пояснювати всіляким мамам, татам, рандомним незнайомцям, шо ні, моя дитина не розуміє рос, я проти, щоб ви з нею цією мовою розмовляли.

Як важко спокійно пояснювати дітям, які підбігають до Юсті погратися, чому вона тікає від їхнього «дєвочька, пойдьом іграть». Не пойдьом.

І як боляче чути, як вона зрідка, та якесь рос слово звідкись принесе (на щастя, швидко й забуде).

Не спрацювала в нас досі лагідна українізація. Треба хірургічно точно впровадити правила, які унеможливлять подібний відкат так важко виборюваних змін.

Навіяно обговорюваним дослідженням. Бо болить у самому серці. Навіть кошмари снилися, що Юстя заговорила рос і відмовилась від української. Через це я всерйоз подумувала повернутися жити до Львова.

Ірина Андрейців