Прочани із Вінниччини побували у Свято-Духовому скиту поблизу Почаєва, що в Тернопільській області. Кожного, хто, піднявшись на гору, переступає поріг цієї майже 900-літньої святої обителі, зачаровує тиша піднебесся, архітектура старих і новозбудованих храмів і дивує криниця 90- метрової глибини з прохолодною водою.

В Х1 столітті тут ріс дрімучий ліс, й мисливці приходили сюди на полювання. Одного разу вони побачили оленя, почали у нього стріляти, а він був непорушним. Коли наблизились, то олень піднявся в небо, залишивши після себе ніби золоту нитку. Про диво мисливці розповіли поміщику, якому територія, і він побудував капличку та віддав її ченцям. Цей чоловічий монастир був одним із найстаріших на Україні, а тому тут є рідкісні святині: частинка каменя, на якому 1000 днів та ночей молився чудотворець Серафим Саровський, а також важкий хрест під назвою “вериги”, які носив Никита Стовпник. Скит двічі розорювали, а в радянські богоборчі часи закрили, віддавши церкви під склади, а в чернечі келії заселили психічно хворих, які по цей час займають частину території. Закривав скит один райкомівець. При цьому він сказав: “Якщо є Бог, то нехай забере у мене найдорожче”. В ту ж мить його донька, яка навчалася у Львові в університеті, облилася кислотою і в муках померла. Й лише у 1990-му році скит почав заново відбудовуватись під керівництвом настоятеля Пафнутія, родом з Вінниччини.

Зараз праворуч при вході будується височезна дзвіниця, а біля її підніжжя – невелика дерев’яна, з одним масивним дзвоном. Під нього по східцях люблять підійматися прочани, будучи переконаними, що мелодія лікує головний біль, а то й повертає слух нечуючим від народження. Цей дзвін встановили кілька років тому, і в нього дуже незвичайна історія, яку почули тут вінничани.

Одного разу у Свято-Духів скит приїхала заможна родина металургійного магната. Їхній син виявив бажання залишитися в скиту, щоб побути на природі, відпочити від міської суєти і технічного прогресу. Через деякий час батько приїхав за сином, пригнавши дві машини – одну собі, іншу синові. Хлопець сказав: “Тату, не забирай мене звідси, мені тут дуже добре”. Але батько переконав його повертатися додому. Син їхав в окремій машині й за кілька кілометрів від скита потрапив у ДТП і від травм помер. Тіло батько забрав додому, а в пам’ять про сина привіз у монастир дзвін. Щоранку та кожного вечора він скликає прочан на богослужіння, пробуджуючи душі.

Фото автора