А ось наші обранці вже у назалежній Україні проігнорували його правдиві свідчення про масштаби Голодомору їхнього народу
Його не кликала політика. Не кликали посади.
Його покликали мертвi.
Ті, кого намагались стерти. Ті, кого змусили мовчати.
І Джеймс Мейс – індіанець із племені черокі – сказав за них те, що боялися сказати навіть живі.
Історію найбільшої української трагедії ХХ століття розповів світові не українець.
А той, хто вивчив нашу мову, наш біль і нашу гідність – і зробив їх своїми.
Джеймс Мейс – американський історик, політолог, журналіст, дослідник Голодомору в Україні.
Українська історія Джеймса Мейса почалася тоді, коли він, ще зовсім юний 21-річний студент Мічиганського університету, слухав лекцію про Голокост. Викладач згадав і про Великий голод в Україні – трагедію далеко не менших масштабів.
Мейс не повірив: “Не може бути! Інакше ми знали б про це!”
Можливо, саме тоді наші мертвi вибрали його, як згодом не раз повторюватиме сам дослідник.
На початку 80-их років Мейс очолював Комісію Конгресу США з вивчення причин Голодомору в Україні. Досліджував архівні документи, зібрав кілька сотень свідчень очевидців.
Фактично, світ дізнався про український Голодомор саме завдяки цим дослідженням. Саме завдяки йому моторошна правда дійшла й до України, де слово “Голодомор” упродовж п’яти з половиною десятиліть було під забороною.
Здавалося, на нього чекала блискуча академічна кар’єра. Та за прихильність до України довелося заплатити дорогу ціну: Мейса цькували українофоби від науки, перед ним зачинилися двері науково-дослідних закладів Америки.
Морально пригнічений, 1993 року він приїздить в Україну і цього разу залишається тут назавжди.
Американець, який присвятив своє життя історії України, не маючи жодного українського кореня, переїхав до України і прожив тут 12 років.
“Не можна займатися історією Голодомору і не стати хоча б напівукраїнцем”, – часто говорив Джеймс Мейс. Америка була його батьківщиною, але Україна стала його долею 💛
Він вивчив українську мову, сам опитав багатьох вцілілих свідків Голодомору. В Україні Джеймс зустрів справжнє кохання, споріднену душу — письменницю Наталю Дзюбенко. Віддану дружину, яка опікувалася своїм чоловіком — нетиповим, позбавленим щонайменшого практицизму.
Познайомили їх спільні інтереси: Наталя Дзюбенко редагувала книгу-меморіал про Голодомор. Подружжя Мейсів мешкало у невеличкій кімнатці в спальному районі Києва — на Троєщині, жили дуже скромно.
Джеймс Мейс вмирав фізично двічі.
Першого разу — після складної операції, коли, здавалося, шансів майже не лишилося. Але сталося диво. Він вижив. Не просто для того, щоб жити — а щоб і далі говорити світові правду про одну з найстрашніших трагедій ХХ століття.
У лютому 2003 року, вже після клінічної смерті, він знайшов у собі сили вийти на трибуну Верховної Ради — на слуханнях, присвячених Голодомору.
Блідий, виснажений, але тримався — він підвівся і нагадав депутатам про мільйони, yбитиx голодом, про яких надто довго змушували мовчати. Закінчив виступ словами: «Слава Україні!»
Його промову проігнорували.
І тоді він звернувся вже не до них, а до всіх українців — із закликом щороку в День памʼяті ставити у вікнах свічки за тими, хто загинув від Голодомору 🕯️
Мейс не дожив два з половиною роки до того, як здійснилась його мрія — у 2006 році Верховна Рада України офіційно визнала Голодомор геноцидом українського народу.
Але саме він запалив першу свічку памʼяті. І показав, як зробити це так, щоб її побачив увесь світ.
