Саме тому митрополита Василя Липківського замордували у Лукʼянівській тюрмі та засекретили там його могилу
Бо боялись, що народ буде зберігати її як святиню
Митрополит, якого хотіли стерти з історії. Василь Липківський — людина, яка повернула українцям їхню Церкву
Іноді історія робить так: найсвітліших людей намагаються сховати в темряві. Та правда все одно проростає.
Саме так сталося з митрополитом Василем Липківським — людиною, яка стала голосом української віри, мови та гідності у часи, коли за це вбивали.
Хто він був?
Народжений у родині священника на Черкащині, Василь з дитинства жив у середовищі духовності. Освічений, смиренний і водночас напрочуд сміливий, він обрав шлях служіння, що згодом виведе його далеко за межі звичайного парафіяльного священника.
Липківський мріяв про просту, але революційну річ:
- щоб українці могли молитися до Бога своєю мовою.
І він перетворив цю мрію на реальність.
Перші українські богослужіння
22 травня 1919 року стало історичною датою — Липківський відправив перше богослужіння українською мовою в Микільському соборі в Києві. Те, що Синод Російської православної церкви забороняв десятиліттями, нарешті прозвучало в серцях тисяч людей.
Для багатьох українців це було моментом, який неможливо забути:
- мову, що століттями принижували, вперше поставили перед Богом у всій її гідності.
Народний митрополит
У 1921 році, на Соборі в Софії Київській, його обрали першим Митрополитом відновленої Української автокефальної православної церкви.
Без підтримки Москви. Без дозволу імперії. Лише з благословенням народу.
Липківський подорожував селами, підтримував громади, засновував парафії, перекладав богослужбові тексти.
У народі його називали:
- «апостолом українського відродження»,
- «народним митрополитом»,
- «українським Мойсеєм», бо він вів людей від духовного рабства до свободи.
За кілька років під його проводом УАПЦ мала понад 3 тисячі священників і мільйони вірян. Це була найбільша українська духовна інституція ХХ століття.
Чому його знищили?
Більшовицький режим боявся всього українського — мови, культури, пам’яті, віри.
І особливо — таких людей, як Липківський.
У 1927 році під тиском НКВС його усунули з посади митрополита.
У 1930-х він жив у постійному переслідуванні, але продовжував писати й працювати для української церкви.
У 1937 році його заарештували.
Вирок: розстріл як «націоналіста і контрреволюціонера».
Тіло страченого митрополита безіменним клубком кинули до Биківнянського лісу.
Так влада намагалася зробити головне — стерти пам’ять.
Та історію не знищиш
У 1989 році Липківського реабілітували.
У 1997 році його канонізували як священномученика.
А сьогодні його ім’я — символ духовної мужності й віри у власний народ.
Василь Липківський хотів одного:
щоб українці могли стояти перед Богом як українці — не колонія, не «малороси», не додаток до чужої культури.
І саме тому його боялися.
Чому важливо пам’ятати?
Бо на наших очах знову відбувається боротьба за право бути українцями.
Історія Липківського — це нагадування, що свобода коштує дорого, але вона завжди перемагає.
Митрополит, якого хотіли стерти з історії, — повернувся.
І тепер його голос звучить гучніше, ніж коли-небудь.
