Закриваю руками душу,

Бо її розриває від крику.

Ця безвихідь мов камінь душить —

За що кара така велика?

Як то треба так нагрішити,

Щоби цілий народ карати?

Щоб сусідський дикун немитий

Йшов нас радісний убивати?

Закриваю руками очі,

Тільки пам’ять нічим не стерти.

Випускають кати щоночі

На безвинних шахеди смерті,

Іскандери, КАБи, Кинджали…

І нема ні кінця, ні краю:

Смертоносні залізні жала

З насолодою кат встромляє.

Душать “друзі”, у кут загнали

І женуть на ворожі звірства.

Їм скоріше аби фіналу,

Бо у моді тепер блюзнірство.

Бо у моді тепер костюми,

А в костюмах — порожні тіні.

А в кишенях костюмів — суми,

Бо ні честь, ні добро не цінні.

Паперові війни “герої”

Геть забули про душу, схоже.

Та набрати грошей з собою

В Царство Боже ніхто не зможе.

Алла Василишин
23.11.2025