Вони формувалися поступово: давні народні зимові піснеспіви, що колись славили прихід світла після найдовшої ночі року, були переосмислені в світлі Євангелія. Так стародавня радість про відродження світла отримала новий, глибший зміст – світло прийшло у світ у Христі, справжньому Сонці правди.

У християнських колядках завжди відчувається подив перед Богом, який смиренно входить у людську історію, народжується в убогій стайні, стає немовлям, щоб кожен міг наблизитися до Нього без страху. Через колядку віруючі ніби стають свідками тієї священної ночі, коли ангели співали пастухам про мир на землі й благовоління Боже до людей. Тому виконання колядок – це не просто звичай, а молитовний жест, що прославляє Бога за дар Спасіння. У них переплітається подяка за Божу любов, бажання миру та благословення для родини, дому й народу. Колядка також нагадує, що Христос прийшов не лише колись у Вифлеємі, але й приходить сьогодні – у кожне серце, яке відкривається Йому.

Спів різдвяних пісень стає маленьким місіонерством: ідучи від хати до хати, колядники несуть благу звістку, наче давні апостоли, і запрошують людей зустріти Христа в радості та чистоті. Тож християнські колядки – це духовний міст між Небом і землею, між минулим і теперішнім, між подією Різдва і життям кожної людини. Вони зберігають у собі світло надії, що Бог завжди з нами, а радість Різдва – не лише спомин, а живе джерело віри й любові.