Нещодавно виступала перед дітками у ліцеї. І на прикладі видатної поетеси розповіла дітям про силу духу та жагу до життя попри всі перепони та хворобу.

Мова йшла про Лесю Українку, жінку, яка все життя боролася з болем — і все життя творила.

Леся Українка хворіла з 10 років.

Пережила десятки операцій.

Місяцями не могла ходити.

Пальці інколи не слухалися настільки, що вона прив’язувала руку до подушки, аби хоч якось писати!

І саме тоді, коли біль стискав тіло — вона створювала свої найпотужніші тексти.

Одного разу, коли Леся була зовсім юною, лікар запитав:

— «Що буде, якщо руки перестануть працювати зовсім?»

Він думав, що почує слова  розпачу та зневіри…

А Леся відповіла спокійно:

— «Тоді я буду співати. Бо слово — в мене в душі».

Це сказала дівчина, яка вже знала, що їй болітиме завжди.

І все ж вона обрала боротьбу.

Обрала творчість.

Обрала життя.

Попри всі негаразди та постійний біль, Леся вивчила більше 10 мов.

Перекладала Шекспіра та Байрона.

Подорожувала, виступала, боролася за українську культуру

Написала «Лісову пісню» в період найтяжчих загострень хвороби.

Вона стала могутнім голосом цілого народу 💛💙

Оці її найважливіші слова, які я прочитала в дитинстві, допомогли мені здолати страх та зневіру:

«Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні…»

І я повірила, що раз змогла вона, то зможу і я. Зможуть і інші.

Її тіло було слабким.

Але дух — незламний, як сама Україна.

І коли хтось скаже: «Ти не зможеш» — згадай Лесю.

Згадай, що ми народжені для боротьби й перемоги, попри всі хрести, які лежать на наших плечах.

Алла Василишин