Бо ми не вміємо жити в руїнах — ми вміємо жити попри них.
І вони слухали, підходили й шепотіли, наче зізнаються в зраді: «Дуже сильно… але ми можемо інвестувати тільки в dual-use. Military — це токсично для нашого мандату».
Європа, ви вигадали нову релігію. Її головний догмат: «Не називай речі своїми іменами — і їх не існуватиме». Це шаманізм XXI століття: якщо завод снарядів назвати «dual-use technology hub», то Путін не помітить.
Ви боїтеся не Путіна. Ви боїтеся власного дзеркала. Бо сказати «military» — значить визнати, що Європа вже у війні. А визнати це — визнати, що ви 30 років жили в ілюзії «кінець історії». Що ви роззброїлися, розпустили армії, побудували бізнес на російському газі й китайських кредитах. Що ви виростили ціле покоління політиків, які вміють тільки домовлятися, але не вміють перемагати.
Ми тримаємо вашу свободу за 400 км від Варшави. І поки ви вигадуєте, як не назвати це війною, ми просто вмираємо замість вас. А ваші генерали вже четвертий рік спокійно повторюють одну й ту саму колискову: «Росія слабка. ВВП — як в Італії. Армія — радянський мотлох. Вони навіть Україну не можуть взяти, куди їм до НАТО».
І ви слухаєте — і засинаєте далі. Але росія не слабка. Росія — це країна, яка утримує навчену вбивати мільйонну армію під рушницею. Країна, яка за три роки навчилася виробляти більше снарядів, ніж увесь НАТО разом узятий. Країна, яка має 6000 ядерних боєголовок і лідера, який давно не боїться їх застосувати.
Вона не взяла Київ за три дні не тому, що «слабка». А тому, що натрапила на нас — на людей, які не питають дозволу, чи можна захищати свій дім. На людей, які за три дні зібрали найбільшу добровольчу армію в новітній історії Європи. На людей, які вийшли проти танків із коктейлями Молотова, а потім із «Джавелінами», якими ви довго «не наважувалися» нас озброїти. На людей, які не здали жодного великого міста без бою, які вибили окупанта з-під Києва, Харкова, Херсона й півночі країни, коли весь світ уже поховав нас у своїх прогнозах.
Ми втрималися не тому, що в нас було більше танків чи літаків. Ми втрималися тому, що для нас це не «конфлікт» і не «геополітична криза». Для нас це питання існування. І поки ви рахували ВВП і «ескалаційні ризики», ми просто вирішили, що краще померти стоячи, ніж жити на колінах.
Саме тому росія тут застрягла.
Саме тому вона досі не в центрі Європи.
Ми — єдиний буфер між вашою затишною теорією «росія слабка» і реальністю, коли ці самі «слабкі» дивізії рушать далі. І коли цей буфер зламається, ваші генерали першими скажуть: «Стаття 5 — це політичне рішення». Ваші політики першими почнуть торгуватися за «нейтральні зони».
А ваші солдати просто не підуть у бій, бо ніхто не захоче вмирати за те, за що ви самі не були готові вмирати, коли ще можна було зупинити все малою кров’ю.
Коли російські танки стоятимуть під Сувалками, а ви знову шукатимете «політичне рішення», згадайте цей момент.
Згадайте, як ви самі собі брехали, що «росія слабка». І як ви спокійно дивилися, поки ми вмирали замість вас. Тоді вже буде пізно пояснювати своїм дітям, чому Варшава горить, а НАТО виявилося папірцем.
Ви ще маєте час перестати бути циніками.
Поки ми ще тримаємо лінію.
Після — вже ні.
Олександр Яковенко
