Заманили зʼїздом та розстріляли, закидавши масові могили вапном
У 1930 році більшовиками офіційно було об’явлено, що кобзарів зі всіх областей запрошують до Харкова на Всеукраїнський кобзарський з’їзд.
Всі мали з’явитись з бандурами, тому що окрім власне з’їзду, будуть і творчі змагання.
30 грудня 1930 – день відкриття з’їзду. У кожного в руках інструмент, кожен вдягнений у святкову вишиванку.
З’їзд відкрився спільним виконанням Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий …».
Уявіть, вся зала (зібрались майстри найвищої проби) натхненно співає!
Делегатів (337 осіб) тримали в залі до вечора, потім, під суворим наглядом, вивели в двір, щільно уклали в вантажівки і накрили брезентом.
Вже за годину всі делегати були в залізничних вагонах для тварин.
Їх привезли до околиць станції Козача Лопань, вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї.
Вишикували незрячих кобзарів і лірників, також їхніх малолітніх поводирів, в одну шеренгу.
Загін особливого відділу НКВС почав розстріл.
Коли все було скінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею.
Музичні інструменти спалили поряд.
У грудні 1933 на пленумі Всеукраїнського комітету профспілки працівників мистецтв комуністична верхівка назвала українські народні музичні інструменти «класово-ворожими».
Влада зобов’язала музичні фабрики виробляти гармошки, баяни і балалайки навіть не сотнями, а мільйонами.
До цькування кобзарів підключають і радянських письменників – Юрій Смолич писав: «Кобза таїть в собі повну небезпеку, бо надто міцно пов’язана з націоналістичними елементами української культури, з романтикою козацькою й Січі Запорізької.
Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів».
Ця трагедія, як її називають, «харківська трагедія», завдала непоправного удару українському кобзарству. Вже ніколи більше не ходили і не ходять кобзарі по селах України, не співають своїх славнозвісних дум та історичних пісень, і збереглися їхні пісні тільки завдяки етнографам-професіоналам, які з голосу ще живих кобзарів записали їх тексти і музику, і звучать вони тепер тільки зі сцени у виконанні професійних співаків.
