Заманили зʼїздом та розстріляли, закидавши масові могили вапном

У 1930 році більшовиками офіційно було об’явлено, що кобзарів зі всіх областей запрошують до Харкова на Всеукраїнський кобзарський з’їзд.

Всі мали з’явитись з бандурами, тому що окрім власне з’їзду, будуть і творчі змагання.

30 грудня 1930 – день відкриття з’їзду. У кожного в руках інструмент, кожен вдягнений у святкову вишиванку.

З’їзд відкрився спільним виконанням Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий …».

Уявіть, вся зала (зібрались майстри найвищої проби) натхненно співає!

Делегатів (337 осіб) тримали в залі до вечора, потім, під суворим наглядом, вивели в двір, щільно уклали в вантажівки і накрили брезентом.

Вже за годину всі делегати були в залізничних вагонах для тварин.

Їх привезли до околиць станції Козача Лопань, вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї.

Вишикували незрячих кобзарів і лірників, також їхніх малолітніх поводирів, в одну шеренгу.

Загін особливого відділу НКВС почав розстріл.

Коли все було скінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею.

Музичні інструменти спалили поряд.

У грудні 1933 на пленумі Всеукраїнського комітету профспілки працівників мистецтв комуністична верхівка назвала українські народні музичні інструменти «класово-ворожими».

Влада зобов’язала музичні фабрики виробляти гармошки, баяни і балалайки навіть не сотнями, а мільйонами.

До цькування кобзарів підключають і радянських письменників – Юрій Смолич писав: «Кобза таїть в собі повну небезпеку, бо надто міцно пов’язана з націоналістичними елементами української культури, з романтикою козацькою й Січі Запорізької.

Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів».

Ця трагедія, як її називають, «харківська трагедія», завдала непоправного удару українському кобзарству. Вже ніколи більше не ходили і не ходять кобзарі по селах України, не співають своїх славнозвісних дум та історичних пісень, і збереглися їхні пісні тільки завдяки етнографам-професіоналам, які з голосу ще живих кобзарів записали їх тексти і музику, і звучать вони тепер тільки зі сцени у виконанні професійних співаків.