Цього разу воно стало справжнім живим продовженням традиції. І вперше його провели у форматі обласного культурно-мистецького фестивалю.

Як розповідає його організаторка Оксана Сірант, до 2017 року Маланка в Серебринцях була щорічною подією: «Основні персонажі були незмінні: Маланка, циган або циганка, які обмітали й «підбивали» капці, лікар чи лікарка — лікували, робили уколи, міряли температуру, баба й дід, офіцер і дама, чорт із нагаєм. У кожного — свій атрибут і своя роль».

«Веселі персонажі могли зупинити машину, обмести її, «обмити» — і вже тоді відпускали, але не без внеску на Маланку», — розповіла організаторка.

Цього року дійство вийшло за межі одного села й набуло обласного масштабу. Начальниця управління культури та креативних індустрій Вінницької ОВА Ольга Дернова підкреслила, що такий формат фестивалю для регіону відбувся вперше:

«Для нас важливо не просто зберігати автентичні традиції, а давати їм нове життя. Сподіваємося, що «Маланка-Подністрянка» стане щорічною подією і започаткує добру традицію для наступних років та усіх громад Вінниччини. А, згодом, і України.»

До організації активно долучилися не лише жителі Серебринців, а й учасники з інших громад. Організаторка фестивалю Марія Філіпішена, яка цього року втілила образ Кози, зазначає, що окрім маланкування, на гостей чекали ярмарок, майстерки, виступи артистів, катання на бричці, каша, юшка та глінтвейн, а також карпатські сувеніри й косівська бриндзя. Втім, святкова атмосфера мала чітку мету — благодійну.

Усі зібрані кошти з фестивалю спрямують на виготовлення дронів та модернізацію бойових роботів для роти ударних НРК «NC13» 3-ї окремої штурмової бригади.

«Маланка-Подністрянка» в Серебринцях Вендичанської громади стала доказом того, що традиції не зникають — вони просто чекають свого часу. І якщо їх повертають так щиро й усвідомлено, вони знову працюють: на пам’ять, на спільність і на перемогу.